Menu

Як вижити у в’язниці

Як вижити у в’язниці

Поради дають колишні ув’язнені та правозахисник.

Ігор Сичов, співзасновник громадської організації «ВОЛЯ ХХІ», із 1 по 4 червня 2011 року відсидів у Придніпровському ізоляторі тимчасового тримання у Черкасах за так зване хуліганство під час акції протесту на Соборній площі. Він написав «Владу геть» на будівельному паркані біля облдержадміністрації.

 – Узяли мене 1 червня. Десь о 6.30 додому приїхали співробітники Соснівського райвідділу і забрали начебто для дачі свідчень. Через 2 години перевезли у Соснівський райсуд. Суддя зустрів мене словами: чи каюсь я? Тоді мені стало зрозуміло, що посадять.

 Із суду хлопця повезли прямо в ізолятор.

 – Посадили мене в камеру 1,5 на 2,5 метра. Із «меблів» двоє нар, унітаз і умивальник, стіни, наче в печері, – з бетону та шлаку. Із державних харчів їв тільки хліб і пив чай, води питної взагалі не було, з-під крана тхнула. Наглядачі до мене ставились нормально, розуміли, що політв'язні – не злочинці і проблем не буде. У першу ніч моєї відсидки якийсь чоловік спробував утекти. Утеча не вдалася, ніч він провів у підвалі, прикутий до батареї. Найбільша радість була, коли випускали на вулицю прибирати пух тополь, можна було подихати свіжим повітрям і розім'яти м'язи.

 – Найбільше сьогодні ризикують потрапити за грати люди, що мають бізнес. Жити за законом неможливо. Якщо сів хоч на день – тебе вже не виправдають. Системі легше сказати, що ти – злочинець, ніж покарати опера, слідчого, прокурора, які брали участь у справі. Міліціонери підстраховуються, одразу порушують кілька справ. Перша – у якій підозрюють, друга – легша, стандартна: підкидають наркотики або зброю. Якщо потім першу не довели, то людина відсидить за другу, й нікого не покарають, – розповідає Богдан Хмельницький, голова правління Всеукраїнської громадської правозахисної організації «Об'єднання Богдана Хмельницького», колишній кандидат у народні депутати у 200 виборчому окрузі. Він 4 роки і 2 місяці відсидів у слідчих ізоляторах.

Поради  від бувалих

Перший етап – ізолятор тимчасового тримання. Враження затриманого – шок. Тому треба закритися від будь-якого спілкування. Осмислити, що сталося. На допиті ображають, б'ють, а в камері є люди, які нібито хочуть здружитись, випитують. Це – підсадні, які спеціально витягують інформацію. Говоріть про погоду, природу, але в жодному разі – не про справу, – розповідає Богдан Хмельницький.
Людину, якій хочуть «пришити» якийсь серйозний злочин, затримують за щось незначне, наприклад, за хуліганство. На такі справи закон не зобов'язує залучати адвоката. Обвинувачений не може нікому скаржитись, а оперативники мають до нього доступ, вибивають усе, що хочуть. У них є 10-15 діб, щоб вибити зізнання. Зазвичай людину доводять до того, що вона підписує явку з повинною. Десь у цей час у відділок заходить слідчий, який каже: «О, а я якраз тебе шукаю». І все починається.

Другий етап – слідчий ізолятор. Там людина сидить аж до вироку апеляційного суду. У нас у країні в СІЗО зазвичай сидять 1-2 роки. Усі поділені на групи: смотрящий, братва, мужики. Перший – головний, друга група – його помічники, лідери, треті – звичайні, які чекають суду. Потрапивши в камеру, де підтримується понятійний порядок, ви будете вражені атмосферою, що там панує. Ні-хто не може ні в кого нічого забрати, нікого не можна вдарити.

Смотрящий розказує місцеві правила життя. Якщо хворієте – скажіть, із вами поділяться ліками. Із кожної передачі треба віддати частину в загальний мішок. Смотрящий збирає необхідні речі для новоприбулих, які приходять без нічого. Він же вирішує всі конфлікти.

Тільки потрапив у СІЗО – маєш право на передачу від родичів. Замовити можна будь-що, треба тільки заплатити охороні.

Ні в якому випадку не треба депресувати, поспішати. Дзвонити родичам і казати: продавайте все, що можна, і витягніть мене. Є кримінальна справа, вона має пройти кілька процесуальних етапів. Не буває такого: дав гроші й вийшов сьогодні. Якщо хтось пропонує: «Хочеш вийти – дай 10 тисяч доларів, і все вирішимо», – то треба одразу посилати. У всі процесуальні схеми потрібно вникнути самому. Інакше родичі влізуть у борги, а справа залишиться на тому самому місці.

Третій етап – колонія. Порядки – подібні до СІЗО. У колоніях є червоний і чорний режим. У першому правлять конвоїри, адміністрація. У другому встановлюють правила в'язні. Кожен арештований проходить кілька стадій. Перша – знову шок. Він триває два-три місяці. Людина не вірить, що все це – з нею. Думає: день-два, й усе стане на свої місця. Друга стадія – усвідомлення – триває десь рік. Людина розуміє, що вона сидітиме довго, треба щось робити. Слід одразу знайти собі заняття. Якщо нічого не робити – з'їдеш із глузду. Хтось працював електриком – відповідає за телевізор. Хто слюсар – стежить за обладнанням. Найбільше допомагає віра в щось, у своє майбутнє. Думати треба тільки про хороше. Тоді не зламаєтеся.

Коментар спеціаліста

За минулий рік до обласної прокуратури надійшло 107 скарг від осіб, які перебувають у СІЗО чи в колоніях.

 – Найчастіше скаржаться на побутові проблеми: тому простирадло не дали, в того матрац порваний, тому ліки не такі. Надходять скарги і стосовно ненадання медичної допомоги. Було кілька про морально-фізичний тиск адміністрації, але при перевірці вони не підтвердилися, – розповідає Олександр Підліснюк із прокуратури області. – Також часто жаліються на ненадання пільг на умовно-дострокове звільнення.

 Торік також було 2 кримінальні справи стосовно співробітників пенітенціарної служби, які проносили наркотики за винагороду.

вгору