Menu

Злочини без покарання

  • Автор  Сергій Халупінський
Злочини без покарання

Дрібні злочини є таким собі індикатором ефективності роботи новоствореної поліції. І чим більше їх залишатиметься нерозкритими або взагалі опиниться поза увагою поліцейських, тим менше буде довіри до них. Реформа Міністерства внутрішніх справ серед іншого покликана повернути втрачені довіру і повагу, та, схоже, це лише красиві наміри, адже на ділі методи роботи вчорашніх міліціонерів, а нині поліцейських залишаються незмінними.

На адресу редакції не рідко надходять скарги громадян на відверту бездіяльність і навіть винахідливість поліцейських, які не хочуть займатися дрібними злочинами. Так, інвалід війни Іван Богач з Христинівки ось уже кілька місяців не може добитися від місцевих пінкертонів, аби ті знайшли злодія, що обніс його гараж. І дарма, що літній чоловік вказав на ймовірного злодія, бо бачив його. Поки правоохоронці їхали, злодій, як твердить Іван Феодосійович, вивіз крадене, тож поліцейським йому нічого було пред’явити. На тому слідство й пошуки зниклих інструментів та іншого краму, який чоловік оцінив у 15 тисяч гривень, закінчилися. Нині діда навіть на поріг поліцейського відділку не пускають, аби не заважав працювати.

Цілком логічно, що подібне ставлення до заявників породжує різні домисли й відповідне ставлення до поліції загалом. «Отак наша міліція працює. Вони зв’язані із злодіями. Злодії живуть добре, крадуть спокійно», — підсумував Іван Богач.

Та якщо у цьому випадку поліцейські виїжджали на місце і намагалися хоч щось зробити, то інколи вони просто знаходять формальні підстави аби не порушувати кримінальне провадження та не вносити відомості до єдиного реєстру досудових розслідувань. А немає справи, немає й слідства.

Так, до Соснівського райвідділу поліції Черкас звернувся 28-річний мешканець обласного центру Андрій Ткаченко із заявою про викрадення двох коліс до його автомобіля. Молодий чоловік навіть з’ясував, хто міг поцупити колеса, адже його сусідка бачила, як через її двір до нього заходив якийсь чоловік. Він з’ясував його особу й повідомив поліції.

Яким же було його здивування, коли через чотири дні після звернення він прийшов до райвідділу, аби дізнатися, як просувається справа його коліс, він отримав висновок про те, що в його випадку «відсутні ознаки кримінального правопорушення». Більше того, дільничний інспектор, який зробив такий висновок, не побачив навіть ознак адміністративного правопорушення. Відтак ніякого провадження і слідства, так наче колеса самі взяли й покотилися з двору в невідомому напрямку.

У цьому висновку багато букв і посилань на постанову пленуму Верховного суду та Кабінету міністрів України, що стосуються оцінки викраденого майна, і ніякої логіки. Виявляється, формальною підставою для відмови стало те, що заявник не оцінив вартість викраденого майна. Іншими словами, поліція засумнівалася, що вартість викраденого перевищує 138 гривень — сума, від якої настає кримінальна відповідальність. Відтак заяву про злочин слідчий відділ Соснівського райвідділу поліції направив на розгляд дільничного в порядку Закону України «Про звернення громадян», так наче Андрій Ткаченко звернувся до міліції за роз’ясненням, як бути в разі виявлення набоїв.

Черкаський правозахисник Іван Кривов'яз, який має за плечима більш як 20-річний досвід роботи в міліції, каже, що подібних випадків сьогодні безліч.

— Припускаю, що текст цього висновку є шаблонним для подібних випадків, — говорить Іван Кривов'яз. — У міліції лише міняють прізвища та фабули й видають нагора в надії, що люди це проковтнуть. І в більшості випадків так і відбувається. Насправді ж ця відмова безпідставна і незаконна: є злочин, тож має бути слідство і розшук. В міліції просто не хочуть займатися цим, можливо намагаються перевести справу в іншу категорію. Якраз тому міліція і не має авторитету серед людей. Вони ж бачать, що методи роботи не міняються. Якщо не змінити цього, реформа міліції виявиться черговим фейком. Ось з подібним відмовним матеріалом до мене зверталися дрібні фермери Драбівського району. Вони скосили першу вантажівку сої й продали її з надією на виручені кошти купити солярку й докосити поле. Така собі жіночка забрала сою й не розрахувавшись до цього часу, заїхала в Одесу. В міліції ж винесли постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, посилаючись на те, що в телефонній розмові вона начебто розповіла їм про свої біди й запевнила, що розрахується з фермерами, як тільки зможе. Якщо людина знала, від самого початку, що не зможе розрахуватися, то це вже шахрайство. Але в міліції цього не схотіли бачити. І потім, що це за ноу-хау – відбір пояснень по телефону? Звідки вони дізналися, що говорять саме з цією особою. Зрештою, фермери не дочекалися своїх грошей на солярку, а соя так і згнила на полі.

Слід зазначити, що Андрій Ткаченко не проковтнув відмову й вирішив боротися за справедливість і колеса своєї «копійки» до кінця. На дії, точніше бездіяльність, працівників Соснівського райвідділу поліції він поскаржився до прокуратури і й журналістам. Як результат, поліція несподівано проявила інтерес до зниклих коліс і тепер обіцяє безпристрасно розібратися в усьому й зрештою знайти пропажу.

Теорія розбитих вікон американських соціологів Джеймса Уілсона та Джорджа Келіннга гласить, що дрібних злочинів не буває, а якщо його залишити поза увагою це неодмінно потягне за собою інші злочини й ускладнення криміногенної обстановки загалом. Ставлення наших правоохоронців до цих злочинів ми бачимо на цих простих прикладах, яких за словами Івана Кривов’яза, в України мільйони.

вгору