Menu

П’ятикласника, який пішов у мандри, шукали лісівники, поліцейські, односельці й винюхували по сліду собаки

  • Автор  vechirka.ua
П’ятикласника, який пішов у мандри, шукали  лісівники, поліцейські, односельці й винюхували по сліду собаки

П’ятикласника, який 12 червня пішов до сусідів і зник, знайшли в рідному селищі за добу. На його пошуки було залучено до півсотні осіб. Ніхто не лишився байдужим до проблеми зникнення хлопчика, а той спостерігав за своїми пошуками і по-партизанськи переховувався то на горищі, то в сіні, то в лісі. 

Дар логіста

Мабуть, таким уродився житель Катеринополя, п’ятикласник Денис, що не міг усидіти на місці надовго. Так сталося і 12 червня, коли хлопчина пішов гуляти до сусідів, вийшов від них, але до рідного двору  не дійшов.  

Хлопець разом із рідним по матері братом, на три роки старшим за нього,  був узятий на виховання  в будинок сімейного типу з вересня 2012 року. До цього брати перебували в Черкаському реабілітаційному центрі, адже мама померла, а про батька не було відомостей.

За словами першого заступника голови Катеринопільської РДА Володимира  Коваленка, до пошуків були задіяні працівники ДСНС, районної поліції, лісівники Катеринопільського лісництва, актив селища Катеринопіль, сіл Шостакове, Верхівець та Бродецьке. Були обійдені всі лісові масиви, покинуті будинки, сінокоси, де хлопчак міг переховуватися.

- Ми  тримали цю родину на контролі, адже здійснювали супровід, хлопчик   – проблемний, ми проводили спільні бесіди з батьками, психологічні консультації, і завжди ставили за мету, аби дитина була в родині, з батьками. Невирішених ситуацій не було. Це було перше звернення батьків про зникнення сина, - розповіла  провідний спеціаліст Катеринопільскої районної служби для сім’ї, дітей та молоді Ольга Шевчук

Натомість начальник Катеринопільського  відділення ГУНП області Валентин Гірник розповідає, що хлопчина додав клопоту прийомним батькам.

- У батьків нерви вже здавали, адже він із першого дня канікул п’ять разів утікав, і вони своїми силами його знаходили. Хоча це й не просто. Гукай-не гукай – він не вийде, не ворухнеться. Його важко знайти. Допоки на нього не «наступиш ногою, не спіткнешся», він тобі і не пискне. Він просто не хотів, щоб його знаходили. Так умів приховуватись, ми ж усі горища облазили, сінники. А він залізе всередину і не шелесне там. Хлопчина час від часу замикався в собі. Мав якийсь страх до голоду. Говорять, що в тій родині, з рідною матір’ю, за його поведінку й те, що він тікав, його тримали на цепку й як собаці їсти в мисці давали. Але хлопчина доброї вдачі: на крадені гроші міг піти накупити смаколиків і пригостити всіх у класі. У родині, де було ще десятеро дітей, він був сам по собі. Спілкування було обмежене, він більше мовчав, довіряв тільки двом шкільними товаришам.  Останні три–шість  місяців через те, що хлопець став неуправляємий, почастішали крадіжки в школі, батьки звертались у відповідні служби з проханнями, щоб хлопця вилучили з сім’ї.

Учителі говорять, що такого дару логіста, який має Денис, вони ще не зустрічали. Манія спостерігати, вистежувати, логічно мислити й красти, щоб ніхто не здогадався і нічого не зрозумів, є в цього хлопчини. Він мовчить, але все продумує, видивляється і тоді реалізовує. Отак він крав гроші в баби, хоча та кожного разу переховувала їх. Він спостерігав за бабою, підмічав, де по колу вона могла класти ключі, запам’ятовував бабин спосіб життя – коли та йде з дому, коли повертається, і хоч по 30 грн, але цупив.  Ніхто з прийомних онуків не знав, де ключі, а цей був у курсі.

Заглядали в кожен кущ

У страшенну зливу об’їздивши весь Катеринопіль, хлопця не знайшли.

Зрозумівши, що в центрі його немає, вирішили прочесати всі околиці  Катеринополя.

- Ми прочесали більшу частину Катеринополя і всю прилеглу територію, бо лісів купа. Зібрали гурт 40 осіб і ми за годину прочесали весь ліс, бо що толку, що ми його частинами обходимо. За годину ми у два напрямки пройшли ліс. У лісі він не міг бути, так як він розказував. Бо й  собака там його не знайшов. Ми не могли його минути, бо густенько, метрів вісім-десять ішли  один від одного. Ставали в ряд, аби заглянути в кожен кущ, бо знали, що сам він не вийде, – розповів про пошуки Валентин Гірник. – Потім нас збив із пантелику хлопчина, який сказав, що бачив схожого за описом хлопця й показав, куди він пішов. Потім надійшла інформація, що бачили хлопця з дядьком на мопеді.

Батько дав клич, почали збирати людей, аби не втрачати час і провести чимшвидші пошуки, залучили п’ять авт, осіб двадцять було.

Валентин Гірник припускає, що він переховувався у когось із людей. А ті, дізнавшись. що його розшукують, відпустили його. Тому за певний час коло відстійників, коло лісу він підошов до тракториста, попросив води, а лісівники були в курсі, бо напередодні допомагали прочісувати ліс. Тракторист почав набирати лісничого, а  малий змикитив і втік, але не в простий сосновий ліс, а в посадку шовковиці й черешень. Приїхав лісник, зорієнтувався, покликав Дениса до себе, мовляв, допоможи назбирати черешень, я мовляв, заплачу. Сів із лісничим на скутер і почали петляти, їздити вибирати, де кращі черешні.

- Малий тричі зіскакував зі скутера, бо лісничий завертав ближче до дому. Ще годину добру вони так кружляли, аж поки лісничий не сказав про онука, якого знав Денис. Запропонував забрати онука, аби він допоміг швидше нарвати черешень. Той погодився, - пригадав  Валентин Гірник.

«На  руку» була й злива, що пустилася. Від дощу хлопець із лісничим сховалися в зупинці, а всі за пару хвилин на ту зупинку і з’їхалися.

Вірити хлопцеві чи ні, але в поліції він розповів, що спочатку переховувався вдома – у коморі, під клейонками, де гуси заганяють, потім на горищі зарився в сіно. На запитання, що ж він два дні їв і як у туалет ходив, сказав, що нічого не їв і терпів.

- Хоча коли ми принесли йому хот-дог і пляшку води, він і половину не з’їв. Якби він два дні не їв, він би його ковтнув не жуючи. Тому припускаю, що він переховувався у когось із людей, яким його стало шкода.  Я не заспокоївся тим, що ми його знайшли. Ще добрих дві години обмірковував, де ж він міг бути, - зазначив Валентин Гірник. 

Припускають, що школяра, який не знаходячи спільної мови з однолітками, був своїм серед старих людей, особливо бабусь, із якими у нього було повне порозуміння, могли прихистити з жалості, повіривши казкам хлопчика,адже мав дар до кожної незнайомої людини входити в довіру.

- Хлопчик не схотів повертись до прийомної родини, тому нині він перебуває в Уманському центрі соціально-психологічної реабілітації дітей. Це було його рішення. Старший брат нині на оздоровленні, – повідомила Ольга Шевчук. 

вгору