Menu

Незаконно затриманий за штурм ОДА вимагає зняти з нього кримінальну відповідальність

Незаконно затриманий за штурм ОДА вимагає зняти з нього кримінальну відповідальність

Черкащанин Олександр Бука – один із тих випадкових людей, які потрапили «під роздачу» міліції 23 січня, коли штурмували будівлю Будинку рад. Знущання міліції та півтора тижні у СІЗО стали найважчим періодом його життя…

Того вечора Олександр повертався додому. Удома на нього чекала його громадянська дружина Марина та двоє дітей – 5-річний Михайлик і 9-річна Саша.

– Удома закінчився хліб, і я вирішив піти до магазину. Здалека побачив, що на площі біля обласної адміністрації щось відбувається. На вулиці було дуже багато людей. Навіть не думав, що щось може статися, – розповідає він.

Та вже за кілька хвилин Сашко побачив, як міліціонери затримують усіх, хто трапився у них на шляху. Біля магазину до нього підбігли двоє патрульних. Без жодних пояснень заломили руки, нахилили голову і повели в обласну адміністрацію. Дорогою міліціонер скинув із його голови шапку та крикнув: «Найближчі років десять вона тобі не знадобиться».

– Коли я не змогла додзвонитись до Сашка, відразу відчула тривогу, – розповідає Марина Величко. – Телефонувала до знайомих, потім у міліцію. Лише за кілька годин мені повідомили, що його затримали. Разом із Сашиною мамою ми 6 годин простояли на морозі біля ізолятора, чекаючи можливості хоча б побачити його та зʼясувати, що тепер з ним буде. Але нас ніхто до нього не пустив. До нас навіть ніхто не вийшов, щоб щось пояснити чи заспокоїти. Потім дізналися, що затриманих кудись повезли. Куди – ніхто не повідомляв.

Хвилюванню Марини не було меж. Вона два дні поспіль простояла біля СІЗО, намагаючись хоча б передати Сашкові їжу. Благала слідчого побачитись із коханим чоловіком, однак той лише розводив руками: пускати на побачення дозволено лише законну дружину. Саме в ті дні вдарили люті морози. Після тривалих побивань Марина відчула слабкість, у неї зʼявився жар. А на ранок вона не змогла стати на ноги.

– Довелося йти на лікарняне. При огляді лікар повідомив діагноз – обмороження ніг І-го і ІІ-го ступенів, – говорить вона. – Сказав, що якщо я терміново не пройду курс крапельниць, то може дійти і до ампутації...

Доки в крані вирували політичні пристрасті, Олександрові та іншим затриманим помʼякшили запобіжний захід на домашній арешт. А згодом – і зовсім закрили справу, визнавши, що він таки дійсно став заручником ситуації.

– Я завжди за нього хвилювалася, а він заспокоював, мовляв, та що зі мною станеться. Але – сталося. І це перегорнуло догори ногами все наше життя, – каже Марина Величко. – Добре, що все минуло. Те, що з нами сталося, зробило нас ще сильнішими. Я одужала, Сашу випустили. Після цього я сказала йому, що зроблю все, аби більше не втратити його, аби була змога бодай побачитися.

Днями прокуратура звернулася до апеляційного суду з вимогою звільнити підсудного від кримінальної відповідальності. Але не тому, що той не брав участі у штурмі, а тому що він був змушений це зробити «з метою усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала конституційному ладу, суверенітету та незалежності України, охоронюваним законом правам громадян та з метою припинення незаконних дій голови Черкаської обласної державної адміністрації Тулуба С.Б. та інших посадових осіб органів державної влади».

– Фактично прокуратура натякає, що Саша, як і решта затриманих, був змушений штурмувати адміністрацію. Хоча він просто проходив мимо! – обурюється Марина.

Натомість ті, хто махав кийками і по-звірячому знущався над затриманими і ті, хто віддавав злочинні накази – досі залишаються непокараними...

вгору