Menu

«Як Лутак прославився дорогою, так Черевко хотів уславитися підковою» - Юрій Громовський про екс-губернаторів Рекомендуємо

«Як Лутак прославився дорогою, так Черевко хотів уславитися підковою» - Юрій Громовський про екс-губернаторів

Депутат обласної ради, помічник-консультант Народних депутатів України Ю. Ключковського, Р. Зварича, В. Коваля, Р. Чубарова у 1994 – 2007 рр. поділився своїми згадками про колишніх губернаторів Черкаської області.

- Перший, кого я пам’ятаю, вони ще тоді називалися представники президента, був Костянтин Яструб. Це була одіозна фігура. Виходець із комуністичної системи і та система у ньому весь час сиділа. Він не був дуже чесним. Його донька мала валютний магазин і він не оподатковувалася, а син обманним шляхом отримав квартиру, маючи при цьому житло десь у Росії. Яструба у штики сприймав незалежність. Його вдалося усунути завдяки діяльності В’ячеслава Чорновола.

Водночас у партійних кругах був Василь Цибенко. Василь не викликав ніякого супротиву ні серед керівників підприємств, ні серед бізнесменів, всі про нього були доброї думки. Він опирався, а Чорновіл його умовив. Цибенко був дуже людяний, поступливий. Боявся приймати рішення, був нерішучий когось покарати. Як людина він був дуже добрий. Але як керівник виявився заслабкий. Я міг у нього щось попросити і він робив. Наприклад, на 5-річчя незалежності України, Володимир Олійник, він і я посадили дубочок біля драмтеатру, привезений із Холодного яру. Нам сказали, що він проріс із жолудя, який упав із тисячолітнього дуба Максима Залізняка і проріс у 1991 році. Також я примусив його написати патріотам листи під час прийняття конституції України, тож сотні людей по області отримали вітання від губернатора. Він трошки боягузливий був. Але команда у нього була препаскудна. Вона його і підставила.

Після цього у нас став Володимир Лук’янець. Він був непоганий чоловік, але трохи взбаламошний. Наприклад, у нас із області тоді вивозили м'ясо у портові міста Одеса, Миколаїв, звідти шкури везли на Болгарію чи Італію, а звідти до нас привозили дуже дороге взуття. Він оце бачив і хотів якось спинити. Але замість того, щоб прийняти якесь політичне рішення, якимось чином змусити, щоб на наші м’ясокомбінати здавали скотину, він заставляв міліцію ловити ці фури з худобою на дорозі. Він теж виходець із тої системи, де все вирішується адміністративно.

Тоді в Києві була перетурбація, Лук’янець посварився з Медведчуком і нам прислали Анатолія Даниленка. Це був артист. Нічим особливими він не уславився, намагався сподобатись людям, зустрічі робив, популістом був. Цікаво, що він із свого ж села попривозив багато людей на керівні посади. На керівника медицини привіз із свого села якогось лікаря, привіз навіть шофера свого, влаштував. Він створював власну команду. Бо його тутешня не сприйняла. Він був чужий.  

Наступний був Вадим Льошенко. Це людина хитра. Він не простачок. Я з Вадимом у добрих стосунках був, хоч ми були ворогами. Я було до нього як прийду, щось йому розказую, то він каже – обґрунтуй, тобто він намагався щось розуміти. Принаймні з ним можна було говорити. Він любив покрасуватися перед журналістами. При Кучмі йшлося про референдум, і Льошенко організував круглий стіл. І на круглому столі він же давай за цей референдум виступати. На референдум має виноситься просте питання, так або ні, і люди повинні розуміти смисл того, що в них запитують. Не можна ставити на референдум питання, чи Ви хочете, щоб Україна залишилася у складі союзної республіки чи автономії. І я з ним сперечався і казав, що не можна це виносити, бо можна влетіти у халепу. Та й кажу йому, можна я Вас щось спитаю, а ви мені відповісте так чи ні. Та й питаю при журналістах: «Скажіть, будь ласка, ви перестали бити своїх батьків?» Він сказав: «Так». А я кажу: «Значить били». Журналісти тоді написали, що Громовський змусив Льошенка зізнатись у тому, що він бив своїх батьків. Льошенко теж нічим не уславився, хіба тим, що при ньому перенесли виробництво двох горілчаних заводів під Черкаси. Він там мав свою долю. Він був уже трохи розвинений, але теж на засіданнях ради казав «нагнуть».

І от у нас з’явився помаранчевий Саша (Олександр Черевко). Саша і Ющенко – це дві зовсім різні людини. Він повторював усе за Ющенком, не розуміючи змісту. Саша не був готовий до цього політичного керівництва. Як Лутак прославився дорогою, так Черевко  хотів уславитися підковою («Золота підкова Черкащини» - ред.). І при Саші будувалася ця підкова, і на підкові крали. Сам Саша не брав, я думаю йому носили. Було змагання, хто більше принесе.  Він також увів, що на день народження йому везли в конверті з кожного району спочатку по тисячі, тоді по 5 тисяч, а тоді по 10. І це всі 20 районів. Ну і не тільки на день народження, потім ще й під ялинку. Фактично він зганьбив на місці оту «помаранчеву революцію». Він для мене був найбільш незрозумілий. Я всіх розумію, а Сашу я не міг зрозуміти.

Голови Черкаської обласної державної адміністрації

Яструб Костянтин Пилипович — представник президента у Черкаській області — 20 березня 1992 — 26 січня 1994

Цибенко Василь Григорович — представник президента у Черкаській області — 26 січня — 26 червня 1994, 7 липня 1995 — 11 червня 1998

Даниленко Анатолій Степанович — 11 червня 1998 — 8 вересня 1999

Лук’янець Володимир Лукич — 8 вересня 1999 — 13 листопада 2002

Льошенко Вадим Олексійович — 13 листопада 2002 — 21 січня 2005

Черевко Олександр Володимирович — 4 лютого 2005 — 12 березня 2010

Гаман Петро Ілліч — 12 березня — 6 квітня 2010 в.о.

Тулуб Сергій Борисович — 6 квітня 2010 — 25 лютого 2014

вгору