Menu

Прокурор Юрій ШЕРЕМЕТ: «Зло буде покаране, правда - відновлена» Рекомендуємо

Прокурор Юрій ШЕРЕМЕТ:  «Зло буде покаране, правда - відновлена»

Но­воп­риз­на­че­ний про­ку­рор Чер­кась­кої об­лас­ті 36-річний Юрій Шеремет роз­по­вів "Ве­чір­ці", про що він го­во­рив зі сво­їм по­пе­ред­ни­ком та на­чаль­ни­ком об­лас­ної мі­лі­ції, як зби­ра­єть­ся "роз­галь­му­ва­ти" спра­ви по Май­да­ну, чо­го ні­ко­ли не про­ба­чить лю­ди­ні та що за­ва­ди­ло йо­му ста­ти льот­чи­ком.

– Як ду­ма­є­те, якою бу­ла мо­ти­ва­ція нап­ра­ви­ти до на­шої об­лас­ті са­ме вас?

– Я по­го­див­ся на приз­на­чен­ня у цю об­ласть у пер­шу чер­гу тому, що я тут ні­ко­го не знаю. Був у Чер­ка­сах дві­чі в жит­ті – на пе­ре­вір­ках і все... Ко­ли про­хо­див спів­бе­сі­ду на по­са­ду, Ген­про­ку­рор за­пи­тав ме­не: "Чи ма­єш ко­гось у цій об­лас­ті?" – і зак­цен­ту­вав на пи­тан­ні нап­ру­же­нос­ті в ре­гі­о­ні по май­да­нівсь­ких спра­вах, з яки­ми пот­ріб­но ро­зіб­ра­тись. По цих нап­рям­ках я пра­цю­вав у Ки­є­ві, то­му на ме­не пок­ла­да­лась на­дія ак­ти­ві­зу­ва­ти роз­гляд. Мож­ли­во, це й бу­ло мо­ти­ва­ми…

– Ко­ли зус­трі­ча­ли­ся зі сво­їм по­пе­ред­ни­ком Вік­то­ром Ми­ко­лен­ком, про що го­во­ри­ли?

– Од­ним із пер­ших мої кро­ків бу­ло те, що я зап­ро­сив до се­бе Вік­то­ра Ми­ко­лен­ка. Я ці­ка­вив­ся, яка є нап­ру­га в ре­гі­о­ні, і від­вер­то ска­жу, чес­но, по-людсь­ки ми об­го­во­рю­ва­ли си­ту­а­цію, ко­ли він пот­ра­пив під за­кон про люс­тра­цію.  Про­ку­рор має ви­ко­ну­ва­ти за­ко­ни. Але вва­жаю, що він – не­дос­ко­на­лий, від­сут­ній прин­цип ін­ди­ві­ду­а­лі­за­ції. То­му ми об­го­во­рю­ва­ли і цю те­му. Вва­жаю, що на ме­не йо­му об­ра­жа­ти­ся не­має чо­го. Я – не міс­це­вий, не під­сид­жу­вав йо­го…

– До За­ко­ну про люс­тра­цію у вас за­у­ва­жень не­має, але з Ми­ко­лен­ком, по су­ті, вий­шло – "не тих, не за те і не ті".

– Для цьо­го й іс­нує ме­ха­нізм ос­кар­жен­ня в су­ді. Нас­кіль­ки я знаю, Віктор Миколенко йо­го ре­а­лі­зо­вує. Рі­шен­ня су­ду має ви­щу си­лу, як­що во­но бу­де прий­ня­те по­зи­тив­но. Як­що він своє пи­тан­ня ви­рі­шить, я не бу­ду тут ха­па­ти­ся за кріс­ло. Я – не ін­три­ган. Як бу­де, так і бу­де. Од­ра­зу ска­жу, що я не бу­ду на­ма­га­ти­ся впли­ва­ти на су­до­ві рі­шен­ня. Як­що нас сти­ка­ти­муть лоб у лоб, я б цьо­го не хо­тів. Як­би я знав, що він під­три­му­вав зло­чин­ну вла­ду, я б бо­ров­ся, я б для се­бе прий­няв прин­ци­по­ве рі­шен­ня, що лю­ди­ні тут не міс­це.

– Мож­ли­во, пра­виль­но для ке­рів­ни­ків СБУ, мі­лі­ції та про­ку­ра­ту­ри, як би доб­ре не бу­ло, за два ро­ки пе­ре­во­ди­ти їх в ін­те­ре­сах спра­ви?

– Не всі роз­ді­ля­ють та­ку по­зи­цію. Я чув, ко­ли го­во­ри­ли: до­ві­ря­є­мо на­шим, міс­це­вим.  У то­му то й на­ша проб­ле­ма, що всі хо­чуть ство­ри­ти свій, міс­теч­ко­вий клі­мат, де всі за-в­'я­за­ні-пов­'я­за­ні.

– Усьо­го за кіль­ка днів піс­ля ва­шо­го приз­на­чен­ня під сті­на­ми об­лас­ної про­ку­ра­ту­ри гро­мадсь­кі ак­ти­віс­ти про­ве­ли пі­кет на під­трим­ку Ар­ту­ра Вов­ко­да­ва, зви­ну­ва­че­но­го у по­бит­ті су­дді Апе­ля­цій­но­го су­ду. Ви вже ро­зіб­ра­лись?

– Ба­чив, що прий­шло осіб 15-ть. Сво­го зас­туп­ни­ка поп­ро­сив з'я­су­ва­ти, в чо­му річ. Як­що пот­рі­бен про­ку­рор, не­хай обе­руть пред­став­ни­ка, я зус­трі­нусь. У ме­не дос­ві­ду вис­та­чає – я в Ки­є­ві пра­цю­вав із май­да­нів­ця­ми, з усі­ма зус­трі­чав­ся. Ска­за­ли, що прий­дуть піз­ні­ше. А по­тім у но­ви­нах – про­ку­рор не вий­шов до лю­дей. Хтось ска­зав, що йо­го вза­га­лі не­має на ро­бо­ті. Я не з тих, хто бу­де хо­ва­ти­ся за вік­на­ми, ви­ба­чте, як па­цан. Я ви­хо­див до та­ких мас. Але я зав­жди зап­ро­шую пред­став­ни­ків, бо з ве­ли­кою кіль­кіс­тю лю­дей, які од­но­час­но щось го­во­рять, неп­рос­то пра­цю­ва­ти. За фак­том по­бит­тя суд­ді слід­чим від­ді­лом Прид­ніп­ровсь­ко­го райвідділу за­ре­єс­тро­ва­но кри­мі­наль­не про­вад­жен­ня за оз­на­ка­ми кри­мі­наль­но­го пра­во­по­ру­шен­ня, пе­ред­ба­че­но­го ч. 4 ст. 296 КК Ук­ра­ї­ни (ху­лі­ганс­тво). Вста­нов­лю­ють­ і до­пи­ту­ють свід­ків, про­во­дять упіз­нан­ня з по­тер­пі­лим та ін­ші опе­ра­тив­ні за­хо­ди. Нині у кри­мі­наль­но­му про­вад­жен­ні жод­ну осо­бу не зат­ри­му­ва­ли та пі­доз­ру у вчи­нен­ні зло­чи­ну не по­ві­дом­ля­ли.

– Чи пла­ну­є­те мі­ня­ти кад­ри? Які ри­си най­біль­ше ці­ну­є­те?

– Я не при­хиль­ник то­го, щоб прий­ти, всіх звіль­ни­ти й при­вес­ти сво­їх лю­дей. Як­що лю­ди­на на сво­є­му міс­ці, не­хай во­на пра­цює. Ма­буть, во­на йо­го зас­лу­жи­ла, ма­буть, во­на прой­шла не­лег­кий шлях, як­що дій­сно во­на зро­би­ла се­бе са­ма. Ці­ную про­фе­сій­ність, від­вер­тість, об'єк­тив­ність і те, щоб лю­ди­на не бо­я­ла­ся прий­ма­ти рі­шен­ня й від­по­ві­да­ти за ньо­го. Як­що я вва­жа­ти­му, що лю­ди­на не від­по­ві­дає цим кри­те­рі­ям, я прий­ма­ти­му кад­ро­ві рі­шен­ня.

– Чо­му й до­сі не пе­ре­да­но до су­ду спра­ви по пра­во­о­хо­рон­цях, які бра­ли участь у не­за­кон­них зат­ри­ман­нях та зви­ну­ва­чен­нях зат­ри­ма­них за штурм ОДА 23 січ­ня осіб?

– Од­ним із мо­їх пер­ших кро­ків бу­ло зас­лу­хо­ву­ван­ня ста­ну цих справ. Я не за­до­во­ле­ний роз­слі­ду­ван­ням про­вад­жень, але ро­зу­мію, що за та­кий ко­рот­кий час швид­ко ви­рі­ши­ти це пи­тан­ня не­мож­ли­во. Мо­жу тіль­ки по­о­бі­ця­ти, що я зас­то­сую весь свій по­тен­ці­ал, на­віть нап­ра­цю­ван­ня ек­спер­тів, спе­ці­а­ліс­тів, які бу­ли в Ки­є­ві, для ак­ти­ві­за­ції слідс­тва і на­ма­ган­ня вста­но­ви­ти іс­ти­ну.

– Чо­му за­тя­гу­єть­ся роз­слі­ду­ван­ня по­бит­тя лю­дей пра­во­о­хо­рон­ця­ми на дам­бі, зок­ре­ма і жур­на­ліс­та "Ве­чір­ніх Чер­кас" Іго­ря Єфі­мо­ва?

– Як­що бу­ду ба­чи­ти, що спра­ву роз­слі­ду­ва­ли не­об­'єк­тив­но або бу­ла колова по­ру­ка, ста­ви­ти­му пи­тан­ня про за­лу­чен­ня до ці­єї спра­ви ек­спер­тів і спе­ці­а­ліс­тів із Ки­є­ва. Гон­гад­зе по­жер­тву­вав сво­їм жит­тям, аби піс­ля цьо­го всі зро­зу­мі­ли, що жур­на­ліст – це та­бу.

–  Наб­рав чин­нос­ті "За­кон про очи­щен­ня вла­ди". За ним під люс­тра­цію ма­ють пот­ра­пи­ти пра­ців­ни­ки пра­во­о­хо­рон­них ор­га­нів, які бра­ли участь у зат­ри­ман­ні осіб під час Ре­во­лю­ції гід­нос­ті. Се­ред них і про­ку­ро­ри, які пре-д­'яв­ля­ли зви­ну­ва­чен­ня та кло­по­та­ли про зас­то­су­ван­ня за­по­біж­них за­хо­дів, але тіль­ки у ви­пад­ку, як­що їх­ню ви­ну до­ве­де суд. Од­нак по­ки що по Чер­кась­кій об­лас­ті до су­ду не пе­ре­да­но жод­ної спра­ви.

– Заз­на­че­ні по­дії у пер­шу чер­гу тре­ба роз­гля­да­ти не з бо­ку за­ко­ну про люс­тра­цію, а з бо­ку кри­мі­наль­но-кар­но­го ко­дек­су. Як­що він чи­нив цей зло­чин, зат­ри­мав не­за­кон­но осо­бу, він по­ви­нен від­по­ві­да­ти по кри­мі­наль­но­му ко­дек­су. Я цю спра­ву зас­лу­хав, і по цьо­му про­вад­жен­ню в ме­не є ду­же ба­га­то пи­тань до слід­чих та про­це­су­аль­них ке­рів­ни­ків.

– Як про­су­ва­єть­ся роз­слі­ду­ван­ня спра­ви про зло­чин, ско­є­ний про­ти пос­траж­да­лої під сті­на­ми ОДА Оль­ги Га­луш­ко?

– Для ме­не нез­ро­зу­мі­ло, чо­му її роз­слі­дує мі­лі­ція. Я уже під­пи­сав пос­та­но­ву про пе­ре­да­чу спра­ви для роз­слі­ду­ван­ня слід­чи­ми про­ку­ра­ту­ри, ми прий­ма­є­мо її до про­вад­жен­ня і роз­по­чи­на­є­мо слідс­тво. Як я зро­зу­мів з об­ста­вин спра­ви, там мо­жуть бу­ти пі­доз­рю­ва­ни­ми мі­лі­ці­о­не­ри, які за­хи­ща­ли цю бу­дів­лю з бранд­спой­та­ми. Є фо­то лю­ди­ни у вік­ні, яка, ймо­вір­но, ски­ну­ла ва­зу, то­му, мож­ли­во, за­лу­чи­мо ек­спер­тів. Я хо­чу та­кож пе­ре­ві­ри­ти, чи всі фак­ти тих по­дій вне­се­ні до єди­но­го ре­єс­тру, чи всії їх роз­слі­ду­ють­, чи не бу­ло ук­рит­тя... Го­лов­не – для се­бе зро­зу­мі­ти, що зроб­ле­но усе мож­ли­ве для вста­нов­лен­ня вин­но­го. Дів­чи­на пос­траж­да­ла ні за що. Ди­во, що во­на, на щас­тя, ви­жи­ла. А той, хто ки­дав ва­зу, ро­зу­мів, що мо­же її вби­ти. І як­що це був мі­лі­ці­о­нер, йо­му точ­но не міс­це в мі­лі­ції. Як­що я діз­на­юсь, що це мі­лі­ці­о­не­ри якось пок­ри­ва­ли й за­хи­ща­ли, я цим мі­лі­ці­о­не­рам ру­ку не по­тис­ну. Бо є ме­жі, за які за­хо­ди­ти не мож­на, то­му бу­дуть від­по­ві­да­ти по всій су­во­рос­ті за­ко­ну.

– Сво­бо­ді­вець Юрій Бот­нар за­раз су­дить­ся зі слід­чим Рус­ла­ном Ан­дрі­я­шем. На ос­тан­нє су­до­ве за­сі­дан­ня слід­чий не з'я­вив­ся че­рез те, що по­ї­хав у зо­ну АТО. Тож ни­ні май­да­ні­вець скар­жить­ся на про­ку­ро­ра, який не кло­по­тав що­до усу­нен­ня слід­чо­го від ви­ко­нан­ня обов­'яз­ків та об­ран­ня для ньо­го за­по­біж­но­го за­хо­ду. Ви­хо­дить, що про­ку­рор спри­яє то­му, щоб Ан­дрі­яш уник­нув по­ка­ран­ня?

– Бу­ло кло­по­тан­ня Бот­на­ра про об­ран­ня мі­ри за­по­біж­но­го за­хо­ду, але суд­дя від­мо­вив. Що ми мо­же­мо зро­би­ти? Я вже під­пи­сав лист до ке­рів­ниц­тва УМВС, що Ан­дрі­яша при­тя­гу­ють до кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті і він має з'яв­ля­ти­ся до су­ду, щоб йо­го не від­прав­ля­ли в зо­ну АТО.  Ми зро­би­мо все, аби він з'яв­ляв­ся на су­до­ві за­сі­дан­ня. Ду­маю, ця спра­ва знай­де своє ло­гіч­не за­вер­шен­ня. А по­тер­пі­лий Юрій Бот­нар, як­що в ньо­го є пре­тен­зії, мо­же прий­ти до ме­не і пос­піл­ку­ва­ти­ся.

– Чи ма­ли зус­тріч із на­чаль­ни­ком УМВС об­лас­ті Вла­дис­ла­вом Пус­то­ва­ром?

– Це пер­ша осо­ба, яку я до се­бе зап­ро­сив. Ме­ні тре­ба зна­ти опе­ра­тив­ну й кри­мі­но­ген­ну си­ту­а­цію в об­лас­ті. Кра­ще, ніж на­чаль­ник мі­лі­ції, ніх­то не роз­ка­же.

– Як роз­слі­ду­ють­ спра­ву, по­ру­ше­ну про­ти ко­ли­шньо­го го­ло­ви Чер­кась­кої ОДА Сер­гія Ту­лу­ба за роз­тра­ту бюд­жет­них кош­тів? Ваш по­пе­ред­ник ствер­джу­вав, що до­ка­зів про­ти ньо­го дос­та­тньо, чо­му ж спра­ву і до­сі не пе­ре­да­но до су­ду?

– Ту­луб – зна­йо­мий для ме­не пер­со­наж. У нас, у Ге­не­раль­ній про­ку­ра­ту­рі, бу­ла низ­ка справ по га­зу, і, ко­ли по­чув "Чер­кась­ка об­ласть, гу­бер­на­тор Ту­луб", зга­дав про ньо­го... Пла­ную най­ближ­чим ча­сом зас­лу­ха­ти стан слідс­тва по спра­ві.

– Ким мрі­я­ли ста­ти в ди­тинс­тві?

– Ви­ріс бі­ля льот­но­го учи­ли­ща (Чер­ні­гівсь­ке льот­не учи­ли­ще. – Ред.) і, як це не ба­наль­но зву­чить, хо­тів ста­ти льот­чи­ком та кос­мо­нав­том. Але роз­пав­ся Ра­дянсь­кий Со­юз і кос­мо­нав­тів пе­рес­та­ли го­ту­ва­ти, а льот­чи­ки й лі­та­ки ку­дись зник­ли. Ще хо­тів бу­ти мі­лі­ці­о­не­ром. Але не про­ку­ро­ром, це точ­но. У ме­не прос­то ніх­то в ор­га­нах не пра­цю­вав, мож­ли­во, че­рез це.

– А хто за фа­хом ва­ші бать­ки?

– Ма­ма за ос­ві­тою – фі­ло­лог, пе­да­гог, три­ва­лий час пра­цю­ва­ла в ди­тя­чій шкіль­ній біб­лі­о­те­ці. Піз­ні­ше пра­цю­ва­ла по кон­трак­ту за кор­до­ном, ос­кіль­ки мій віт­чим – сто­ма­то­лог. І брат теж. Мій бать­ко – ін­же­нер за ос­ві­тою, ни­ні в Чер­ні­го­ві зай­ма­єть­ся під­при­єм­ниц­твом.

– Остання прочитана книга...

– Чи­таю по­да­ро­ва­ний на мій день на­род­жен­ня чо­ти­ри­том­ник "Ук­ра­ї­на: хро­но­ло­гія розвитку". Люб­лю іс­то­рич­ну лі­те­ра­ту­ру. Але, на жаль, маю не так ба­га­то віль­но­го ча­су для чи­тан­ня…

– Що най­біль­ше вра­зи­ло в Чер­ка­сах?

– Із не­га­ти­ву ме­не най­біль­ше вра­зи­ли до­ро­ги. І про­ку­рор має ди­ви­ти­ся, чи не вкра­ли там, де кла­ли до­ро­ги. З по­зи­ти­ву ме­не вра­зи­ло во­дос­хо­ви­ще. Я ду­же люб­лю во­ду, ко­лись зай­мав­ся під­вод­ним по­лю­ван­ням, люб­лю ри­бо­лов­лю. Це моє хо­бі. То­му во­дос­хо­ви­ще од­ра­зу оці­нив з погляду сво­го хо­бі. Як­що бу­де мож­ли­вість, на ви­хід­них обов­'яз­ко­во ви­бе­русь на ри­бо­лов­лю.

– Чи був у вас уже осо­бис­тий при­йом гро­ма­дян?

– Так, у вів­то­рок я про­вів пер­ший при­йом. Ли­ше так ти ро­зу­мі­єш проб­ле­ми прос­тих лю­дей. Як­що не здій­сню­ва­ти при­йом, до те­бе при­хо­ди­ти­муть ли­ше од­ні ке­рів­ни­ки і го­во­ри­ти­муть, як усе доб­ре, а проб­ле­му тре­ба зна­ти без­по­се­ре­дньо від лю­ди­ни.

– Що вас мо­же ви­вес­ти з се­бе? Чо­го не про­ба­ча­є­те лю­дям?

– Ду­же не люб­лю брех­ні і ко­ли лю­ди­на, ма­ю­чи свою думку, не вис­лу­хо­вує ар­гу­мен­тів уза­га­лі. Є своє переконання і, що б ти їй не го­во­рив, на­віть ро­зу­мі­ю­чи, що во­на не пра­ва, про­дов­жує прин­ци­по­во сто­я­ти на сво­є­му. Це дій­сно мо­же ви­вес­ти з се­бе. Але я вже скіль­ки прой­шов, що ме­не важ­ко ви­вес­ти з се­бе.

– Де меш­ка­є­те в Чер­ка­сах?

– Сво­го жит­ла не маю, то­му орен­дую.

–  Яка у вас ма­ши­на?

– У ме­не в ро­ди­ні у дру­жи­ни є ав­то­мо­біль "Хон­да Джас", а я ко­рис­ту­юсь служ­бо­вим ав­то­мо­бі­лем і за пот­ре­би ін­ко­ли мо­жу бра­ти ма­ши­ни бать­ка або бра­та.

– Як роз­слаб­ля­є­те­ся піс­ля ро­бо­чих буд­нів?

– Мій від­по­чи­нок – при­ро­да й ри­бо­лов­ля.

вгору