Menu

50-річний черкащанин нині воює на Сході, а його літня мама і прийомна 16-річна донька опікуються п’ятьма дітьми Рекомендуємо

50-річний черкащанин нині воює на Сході, а його літня мама і прийомна 16-річна донька опікуються п’ятьма дітьми

Він сам родом із Луганщини, там залишилась його рідня. Війна внесла свої корективи в родинні зв’язки: два його брати воюють на боці ЛНР, а він захищає Україну. Маючи шістьох дітей, вирішив іти на війну. Нині він – боєць-контрактник із позивним Сармат у батальйоні «Айдар». Його серце розривається за рідними, але й полишити побратимів не може.

«Доля моя така»

– А не видно, не чути, коли закінчися це горе? – одразу після знайомства запитує нас 70-річна Тамара Архипівна, мати 50-річного бійця Сергія Кравченка з батальйону «Айдар» із позивним Сармат.

Очі кольору неба вона вже виплакала. Літня жінка слаба здоров’ям, всю хатню роботу робить сидячи, спина болить. А сил їй ой як треба, бо ж опікується шістьма онуками. Син із осені минулого року воює на Сході, а невістка на заробітках на Київщині.

– Серьожа – такий нещасливий, такий нещасливий, – бідкається і втирає сльози Тамара Архипівна. – Моя єдина кровинка, а так йому не везе. Перед тим, як іти на війну, він мені сказав: «Я тут нікому не потрібен». Ти ж мій син, як ти нікому не потрібен? Я отримую тисячу гривень пенсії. Сергій продавав всякі дрібнички в електричці. А сам він – муляр 4 розряду. Заробляв шабашками, але ж це все тимчасове… Пішов і сказав: «Мамо, якщо вб’ють, значить, доля моя така». Із села ж тільки мій Сергій та його друг Толя пішли воювати. Відмовляла ж, так просила, плакала. Ні, пішов… Вони ж говорять: «Якщо не ми, то хто?».

Спілкуюсь телефоном із Сергієм Кравченком. Називає точну дату, відколи він на Сході – 13.05.2014. Коли пішов у військкомат, почув: «Чуєш, папаша, йди додому». І він пішов… Спочатку в батальйон «Азов», потім – «Донбас», там теж відмовили, а після потрапив до «Айдару».

- Я знав, що «Айдар» буде стояти в Луганську, а я сам родом із Луганська, - говорить Сергій. – У військкоматі дали бронік 4+, добре, що не вдягнув його, бо був би вже мертвий, він тільки від осколків захищає.

Слухавка опиняється в руках Сергієвого побратима Олександра. Чоловік родом із Вінниці, в «Айдарі» – з червня.

– Ми сидимо в окопі і думаємо: так, ми теж грошей не отримуємо. Комусь потрібні звання, комусь – нагороди, комусь - гроші. Не нам. Ми воюємо за те, аби чужі не ходили по моїй рідній землі, – говорить Олександр.

Маленькі краплинки-побачення Сергія Кравченка з рідними – тільки коли допомагав доправляти тіла загиблих побратимів на батьківщину. Відпроситься, прибіжить на кілька хвилин і знов назад.

За словам Сергія, мати й не знала, що він пішов воювати. Сказав про це вже по телефону, бо знав, що будуть сльози й відмовляння. Нині він – на передовій.

- Брат на брата пішов. Я ж народився в Луганську, там дитинство моє пройшло. Двоє моїх двоюрідних братів із Луганська – сепаратисти. Дзвоню їм улітку: «Слава Україні!» А вони: «Шо, шо, шо?». Батя спитав мене: «А якби ти побачив у приціл брата? Застрелив би?» – «Або я його, або він – мене. Іншого не дано. Краще нехай буду я…». Так, я став жорсткіше й реальніше дивитися на світ. Я бачу, що нас дурять… А я нічого не можу зробити.

«Нам нічого не треба»

Найстаршій, прийомній Сергієвій доньці Тетянці – 16. Малесенька, тендітна дівчинка, якій від сили можна дати 13, не по роках серйозна і вдумлива.

Так склалося, що 12-річний Толік і 13-річна Яна нині перебувають в інтернаті. Із бабусею також проживають найменшенькі – восьмирічна Руслана, семирічна Ярослава та трирічна Оксанка. Дітки допомагають бабусі, допоки Таня у школі, бо ж повертається додому близько 16.00. На Таніних плечах усе – й уроки перевірити в менших, і лад у хаті навести, і по господарству попоратись – мають таки з десяток курей і шмат городу.

Сказати, що ця сім’я живе скромно, не сказати нічого. Але ніхто на таке життя не поскаржився. І поки Тамара Архипівна, діставши з привезених усяких смаколиків мандарин і даючи їх найменшенькій Оксанці, Ярослав давав Тані завдання – скласти список найнеобхіднішого. Скромна дівчина не кидається похапцем складати список, а притулившись до стіни, говорить: «Та ну, нічого нам не треба». І тільки за наполяганням Ярослава бере до рук ручку і пише.

Бабуся нахвалює онуку – і добра, і вчиться гарно, і помічниця - щоб без неї й робила. І поважають дівчину всі в селі. Сама старенька розривається на два будинки – поки невістка працює на Київщині, вона – на два господарства. Колись, говорить, кізочок тримала, а зараз із десяток курей і все – на більше сил і здоров’я немає. Але буде легше – до Паски має повернутися мама Оксана.

Таня закінчує дев’ять класів і планує вступати до Смілянського технікуму харчових технологій. Дівчині важко говорити і про вітчима Сергія, і про маму. Стримана до цього, вона дає волю сльозам, вони горошинками крапають і скочуються з обличчя, збігається малеча, всідається на коліна. Таня їм і за маму, і за тата.

Лист-оберіг

Нині цій родині допомагають активісти ГО «Громадський БлокПост». Історія їх знайомства з Сергієм Кравченком має цікаву передісторію. Дев’ятирічний учень черкаської гімназії №1 Стів Коваленко намалював малюнок бійцю, а підписавшись на звороті, дописав батьків мобільний телефон. Цей лист потрапив до рук Кравченка. Чоловік набрав вказаний на малюнку номер.

- Я відповів, і коли до мене привіталися й спитали: «Це ви тато Стіва?», я спочатку злякався, – розповів Ярослав Коваленко, активіст ГО «Громадський БлокПост». – Почали час від часу спілкуватися телефоном, а згодом дізнався життєву історію Сергія. Коли почав спілкуватися з ним, у мене склалося таке враження, що на Схід він утік від оцієї необлаштованості. Ну неприкаяний він якийсь був. А ще стало ясно: в житті випадковостей не буває. Усе дається Богом, аби зрозуміти, що коли ти не можеш зробити щось інше, ти мусиш робити те, що ти можеш. Ми повинні допомогти й підтримати цю сім’ю. І ми їх не лишимо з їхніми проблемами на самоті.

Вирішено – зроблено. Неодноразово сім’я бійця отримувала допомогу.

Ярослав – стоматолог клініки «Ортодонт» до зібраних із двох скринь (одна була встановлена в Черкаській обласній стоматологічній клініці, інша – у стоматологічній клініці «Ортодонт») 1410 гривень, додав тисячу з власного гаманця. Але що тих двох тисяч для сім’ї з восьми осіб?

Прохання усім, кого зачепила ця історія, хто має змогу допомогти родині, звертатися до приймальні ГО «БлокПосту» за адресою:  м. Черкаси, вул. Небесної сотні, 3 (підвальне приміщення РАГС, праве крило).

Сім’ї потрібні ковдри, подушки, шафа для речей, стільці, робочий стіл, доріжки на підлогу, жіноче взуття - 29, 32,33, 36, 37, 38, 39 розмірів, кеди – 37-38 розмір, спортивний костюм.

вгору