Menu

Черкаського "мауглі" та його матір забрали до психлікарні

Черкаського "мауглі" та його матір забрали до психлікарні

37-річного черкащанина-мауглі і його матір, яка більше 30 років приховувала сина  від людей, забрали в Шевченківську обласну психіатричну лікарню. У такий спосіб і медики, й чиновники вирішили позбутися «соціального нариву».

– 30 грудня їх тут як коршунів було – і міліція, і «швидка», і бійці в касках зі зброєю, їх осіб двадцять було – забрали й Наташу, й Романа, майже голого, в нього ж і одягу не було, – розповідають сусіди. – Куди ж вони раніше дивилися? Вона ж сама розповідала, що в службі їй якось дали пакет гречки чи пшона й банку ікри…
Сусіда навпроти, 65-річний Євген Васильович, говорить, що Роман був досить контактним і розумним.
– Прийде: «Дай телефон подзвонити». Він усе в мобільнику знає. Приходив до мене, просив гроші. А одного разу я й не згледівся, а він уже в моєму дворі: «Дай грошей». Ну, я дав десятку. Побіг. Коли знову стукає. Вертає гроші. «Пом'яті дуже», – говорить. У хаті там жах. Ну, в них же ніякої помощі не було. А хіба можна на її мінімальну пенсію прожити дитині й собі? Тому й Роман такий худий був. Не було на чому й їсти зварити. Я б приніс, але ж не візьме… Я от тепер їхнього собачку підгодовую. Звик уже до мене. Може, заберу до себе. Мені шкода цю сім'ю. Не в дурочку їх треба було відправляти, а Романа в Будинок престарілих. А вона мала б право навідувати його там.
Ще одна сусідка, 71-річна Анна Кирилівна Ворхлик, несе миску супу собаці сусідки. У розмові жінка пригадала, що, коли купувала будинок, а було це 2000 року, у сусідки був і газ, і світло, і вода.
– І Наташа сказала, що не буде платити комуналку, мовляв, із неї спишуть борги. А тоді був такий період, що в кого були російські гроші на книжках, борги за комуналку списували. А в неї ж які заощадження? Ото й повідрізали, й опломбували все, що можна, – розповіла Анна Ворхлик. – Мені ж у скриню кидали її платіжки. То там по п'ять тисяч боргу. А погасила вона його, коли працювала двірником й квітникаркою у школі. Тоді ж її зарплата йшла за комуналку.
Сусіда Євген Васильович каже, що не знали про значні борги сім'ї за комуналку. Кілька сімей, а люди чуйні, готові скластися й сплатити за світло, газ. А сусідка, яка має другу половину будинку, готова віддати сім'ї свій будинок у Вільшані Городищенського району.
– Там і будинок, і городу вдосталь, сад – їдьте, живіть, порядкуйте, – говорить Анна Ворхлик, яка першою, ще на початку грудня, забила тривогу. Спочатку пішла з заявою до прокуратури, тоді до міської ради.
Наталія Драєвська, мати Романа, говорить сусідка, була нормальною жінкою, допоки не померли її батьки.
– Баба з дідом, переселенці з Дніпра, Романа гляділи, скрізь водили за собою. Баба, Наташина мати, – медсестра, влаштувала онука на грязелікування. Але ж мати за місяць його забрала. І в школу він ходив, правда, лише місяць. Домовились, аби вчителі ходили до них додому. Працювала Наталія художником, розмальовувала тарілки.
– Її чоловік якось приїжджав сюди, він на Західній мешкає. Хотів забрати сина. Так вона не віддала дитину. Три дні побув тут, а по тому й поїхав додому, – пригадав Євген Васильович. – Але допомагав їм грошима.
– Сусіди по провулку казали їй: «Полікуй його». Якщо в погріб покласти людину, вона довго проживе? – запитує Анна Кирилівна. – А вона й каже: «Я не хочу, аби знали, що в мене дитина – інвалід». Вона соромилась свого сина.
Головний лікар Черкаського обласного психоневрологічного диспансеру Костянтин Гаркавий зазначив, що психічний стан жінки становив більше загрози не для неї, а для її сина, тому виникла підозра, що й вона потребує обстеження.
У КЗ «Черкаська обласна психіатрична лікарня» (м. Сміла), де нині проходять обстеження, діагностування та лікування Драєвські, повідомили, що інформацію про їхній стан, діагноз можна отримати тільки зі згоди пацієнтів, а оскільки нині їм необхідно лікуватися, а не нервувати, їх ніхто турбувати не буде.

вгору