Menu

Черкаські безплідні пари, всиновивши дитя, народжують своїх

Черкаські безплідні пари, всиновивши дитя, народжують своїх

Черкаські пари, які роками не могли стати батьками, пройшовши багаторічне лікування та наважившись усиновити дитину, врешті отримують Боже благословення та самі зачинають дитя. У Черкаській службі у справах дітей вірять: ці дива трапляються неспроста і розповідають не одну подібну історію.

Диво поруч
У кабінеті служби у справах дітей гірко плакала 37-річна Вікторія. Було таке враження, що усе горе, яке вона несла на своїх плечах, раптом вийшло назовні.
– Ми живемо разом уже десять років, і у нас нічого не виходить. Не дає Бог дітей. Лікарі нічого ні в мене, ні в чоловіка не діагностують. І в церкву ходили, і у знахарок були, а дітей немає. Я не знаю чому і вже більше не маю сил вірити та сподіватися, що колись цей день настане, – ділилася з інспектором відділу опіки Віка.
Інспектор умовляла й заспокоювала нещасну як могла. Вона бачила не одну таку жінку, не раз чула подібні історії. Врешті як останній аргумент сказала: «От побачите, візьмете дитинку, і Бог вам своє маля дасть!»
Рішення взяти дитину на усиновлення далося парі не легко. Зваживши все, подружжя взяло на виховання хлопчика. Готувалися довго, читали літературу, ходили на курси, ремонтували кімнату, придбали усе необхідне малюкові... У день, коли у їхньому помешканні про-лунало дитяче агукання, щастя прийшло в цей дім. Нарешті вгамувався увесь біль, переживання. Не минуло й трьох місяців після усиновлення, як у службу у справах дітей знову зателефонувала Вікторія. Розповівши знайомій інспекторці про успіхи і самопочуття малюка, вона кокетливо зауважила:
– Ви ж не знаєте, що у нас сталося! Ми ж завагітніли!!!
Сюди приходять ті, хто, пройшовши та випробувавши все можливе: від офіційної медицини до бабок та знахарок – так і не змогли самі стати батьками. Для багатьох рішення усиновити дитину дається важко. Необхідна велика душевна щедрість, щоб могти полюбити не кровне тобі дитя, яке разом із тим усе життя нагадуватиме, що своє народити так і не вдалося.
Однак для декого усиновлення дитини стає дверима, що відчиняють шлях до Божого дива. У Черкасах живе не одне подружжя, яке після того, як усиновило дитя, саме завагітніло.
– Нещодавно зустрічаю одну з наших мам, питаю: «Як справи?», а вона: «Добре, тільки тісно тепер у нас», – переповідає начальник відділу опіки, піклування й усиновлення дітей служби у справах дітей Черкаської міської ради Наталя Загребельна. – Це подружжя черкащан, коли всиновлювало хлопчика, жило у двокімнатній квартирі. Саме тому мене здивувала відповідь цієї жінки. Як утрьох може бути тісно в «двушці»? Коли розговорилися, з'ясувалося: після всиновлення вони ще двох своїх народили.
Таких історій тут знають безліч. Уже цього року у службі зняли з черги дві пари, які завагітніли, очікуючи на усиновлення дитини.
– Ви знаєте, це якась ніби Божа винагорода і дяка батькам за те, що пригріли сироту, – ділиться начальник служби у справах дітей Черкаської міської ради Світлана Шишлюк. – Є багато віруючих сімей. Вони просто впевнені, що усиновлення дитини – це ніби як виконання Божої волі, благе діло, яким можна замолити, виправити свої гріхи.
Пригадують тут історію черкаського подружжя, на якому лікарі поставили хрест після десяти років безперервного лікування та багаточисленних спроб екстракорпорального запліднення. Змирившись зі своєю долею і переживши медичний вирок, подружжя не відмовилося від мрії стати батьками. Вони звернулися у службу у справах дітей і усиновили одразу двох малюків. Уже через місяць жінка завагітніла. Ця звістка ошелешила як самих щасливчиків, так і лікарів, які не могли дати жодного пояснення цьому диву. Щаслива майбутня матір не могла повірити, що це відбувається із нею, аж поки маля не заворушилося в її утробі.
– Була у нас пара, яка не один рік лікувалася від безпліддя, а потім одне дитя всиновила, з часом друге. Аж раптом у жінки затримка. Вона думала, що хвора, – пригадує Наталя Загребельна. – Коли лікарі встановили, що вона вагітна, то показували її колегам, як якесь диво. Жінка один за одним народила трьох малюків. Ця сім'я сьогодні усього виховує п'ятьох дітей.

Не лелека приніс – у притулку забрали 
Сьогодні у Черкасах у черзі по дитя стоїть 14 пар. Тоді як кількість охочих усиновити дитину з кожним роком росте, кількість покинутих дітей зменшується.
Цього року у черкаських пологових будинках покинули лише одну дитину, яку під опіку забрали родичі. Для порівняння: ще 2009 року після новорічних свят у пологових будинках міста породіллі покинули семеро дітей. Тоді лише по Соснівському району в Черкасах було 130 дітей, що підлягали усиновленню. Сьогодні по всьому місту лише 80 таких дітей. Черкащани кидають своїх дітей усе рідше. Останнім часом у пологових будинках залишають максимум 2-3 дитини на рік. В основному це тяжкохворі малюки.
– До нас люди приходять із різних причин. Одні приходять, бо «у сусіда є діти, а в мене нема». Такі люди не задумуються, навіщо їм діти, вони сприймають це як атрибут успішності і повноцінності. Їх одразу видно. Вони часто приходять не по дитя, а для того, щоб отримати відмову. А потім із чистим сумлінням перед рідними та знайомими говорити, що нам не дали. Буває, що примушують усиновити дитину батьки, які хочуть стати дідом і бабою. Доходить до того, що вони самі приходять дізнатися усі деталі, а не потенційні батьки, – ділиться Світлана Шишлюк. – Людина, яка хоче дитину, розпитує, цікавиться, готується прийняти цю дитину і готова до співпраці з нами. У таких очі світяться.
Більшість черкащан прагне взяти на усиновлення немовлят, щоб відчути радість материнства, недоспані ночі, пелюшки і усі радощі та труднощі, що приходять у дім разом із малюком, однак таких дітей на усиновлення сьогодні практично немає.
Нині чимало черкаських сиріт та позбавлених піклування дітей живуть у дитячих будинках сімейного типу. Вони вважають їх своїми сім'ями, а вихователів називають мамою і татом. У такі дитячі будинки віддають старших дітей та дітей із однієї сім'ї, щоб не розлучати рідних братів та сестер, часто тут опиняються діти з багатодітних сімей.

КОМЕНТАРІ
Психолог Черкаського обласного психоневрологічного диспансеру Лариса Мохнєва:
– Причин жіночого безпліддя безліч – як фізичних, так і психологічних. Буває, що жінка просто боїться народжувати або може мати чимало інших причин, які заважають завагітніти. Цей страх у неї знаходиться на підсвідомості, хоча свідомо вона переконана – найбільше її бажання стати матір'ю. Саме тому, коли така жінка всиновлює малюка, усе її єство – тіло й психіка – розслабляється. Знімаються блоки, що заважали їй завагітніти. Вона більше не страждає від того, що безплідна, що думає про неї суспільство, як ставляться знайомі і друзі. Вона переноситься зі стану, коли від безпліддя було страшно та боляче, у стан, коли вже все відбулося і її мрія здійснилася. Вона почувається щасливою, їй комфортно, вона досягає сприятливого стану для вагітності і врешті вагітніє сама.

Митрополит Черкаський і Канівський Владика Софроній:
– Ми знаємо багато таких випадків, що люди роками не мали дітей, а потім узяли на виховання дитя і народили своє, та ще й не одне. Це вдячність і благословення від Бога. А чому так трапляється – ніхто не знає. Ні наука, ні медицина цього пояснити не можуть.
Є й інші ситуації, що люди живуть у шлюбі рік, два, п'ять і не можуть мати дітей. Потім розлучаються, знову одружуються і в нових шлюбах і в неї, і в нього є потомство. Таїни цієї ніхто не може відкрити. Так Бог благословив, така його воля. А ми маємо вірити в його дива та дякувати за них.

вгору