В очах мами п'ятирічного Богданчика з Черкас Ольги Руденко не висихають сльози, коли вона згадує, яким був її сонячний синок. Щодня вона бореться з непосильним випробуванням і не втрачає віри, що її синок вийде з коми. Вона не дозволяє собі втратити віри та надії, бо ніщо у світі не має такої сили як материнська любов.
Він народився особливим – сонячним хлопчиком, став третім сином у сім’ї та своєю появою приніс спочатку випробування, а потім безмежну любов, яка ще більше зміцнила сім’ю Руденків.
- Богданчик – сенс мого життя. Коли я його народила – мені було дійсно страшно, я не могла збагнути, чому це трапилося з нами. Чому в одних і тих самих батьків можуть народитися такі різні діти. Але я взялася і зрозуміла, що ми можемо його виховати та адаптувати до життя, якщо ми більше займатимемося з ним, вкладатимемо. І це нас усіх об’єднало, додало сил. Богданчик зробив нашу сім’ю ще сильнішою, а його безмежна любов щодня наповнювала нас. Мені старші сини казали: «Мама подивись який він чудовий, як ми раніше жили без нього?» - пригадує Оля.
І Богданчик віддячував батькам та старшим братикам своїми успіхами. Музичний працівник за освітою Оля сама шукала інформацію, розширювала свої знання, підбирала вправи та заняття, які б були цікаві та корисні синові. Богданчик любив співати та танцювати. Жінка зустріла таких же мам як і сама. Разом із ними створили Громадську організацію «Сонячні діти Черкащини», яку два роки очолювала Ольга Руденко. Зараз ця організація усіма силами намагається підтримати сім’ю Руденків.
Так мами цих особливих діток поступово почали міняти й ставлення суспільства до них. Тим часом успіхи Богдана були неабиякими. У три роки він пішов у садок і на рівні з іншими дітками відвідував звичайну групу у 1-му дошкільному навчальному закладі нашого міста. Він був соціально розвиненим, на рівні з іншими малюками вчився самостійно обходити себе і цілком із цим справлявся. Мама згадує: «Нам пощастило згодом перейти у 31-й садок. Богдашка – прояв любові й ніжності. Він не міг піти із садка, щоб не пообіймати усіх вихователів та діток».
Та 26 травня цього року доля знову вирішила випробувати сім’ю Руденків. Оля не хоче згадувати той день. Однак весь час карає себе, що материнське серце не підказало їй одразу, де шукати Богданчика. Вони відпочивали біля Дніпра, хлопчик був на очах у батьків і в раховані секунди десь дівся. Мами маленьких діточок знають, що у такому віці вони як дзиги, яких важко проконтролювати. Окрім того, Богдась любив грати у схованки, переховуючись від дорослих та зненацька вискакуючи - «ку-ку»! На жаль цього разу довгожданого «ку-ку» батьки так і не почули. Коли знайшли сина, він вже тривалий час був у воді. Здавалося надії немає, однак після тривалої реанімації, лікарі повернути життя у маленьке тільце. Вже в лікарні ніхто з медиків не брався давати будь-яких прогнозів. Та хлопчик і сам весь час хапається та бореться за життя. Він вже близько 60 днів у комі, у нього повністю відновилося самостійне дихання, а тепер він почав реагувати на зовнішній світ. Хоча його реакції ще не свідомі, та він реагує на подразники. Мама вірить, він відчуває та розуміє її. Оля зізнається, днями сказала синові: «Побудь трішки сам, а я схожу в аптеку та скоро повернуся», — і хлопчик зайшовся плачем.
— Хлопчик потрапив у край тяжкому стані, після тривалого реанімування. Ми маємо розуміти, що клінічна смерть, яка продовжується понад п’ять хвилин загрожує розвитком тяжкого неврологічного дефіциту: порушенням свідомості, мови, розладами центральної нервової системи, яка страждає найбільше, — коментує лікар Богдана, заввідділення анестезіології та інтенсивної терапії КЗ «Черкаська міська дитяча лікарня» Іван Якунін. — На фоні проведеного лікування, хлопчик сам дихає, реагує на подразники, відкриває очі. Однак це ще несвідома діяльність. Неврологічний дефіцит у дітей хоч і має тенденцію до зменшення, однак як правило його наслідки залишаються. На скільки яскравим буде їх вираження ніхто передбачити не може. Тому потрібна тривала реабілітація, відновна терапія, лікувальна фізкультура, масаж.
Кажуть, Бог не дає людині випробування, не давши сил його пережити. Але набагато легше пережити біду, коли тебе підтримують друзі. Лікування Богданчика дороговартісне і сім’я б не впоралася без підтримки друзів та небайдужих городян. Спрогнозувати скільки їм доведеться витратити на медикаменти наступного дня не можливо, адже бувають дні коли можна обійтися 200-ма гривнями, а буває, коли потрібно й понад тисячу. Богданчик та його сім’я потребують підтримки.
Реквізити: «ПриватБанк»: 4149 4978 6451 9394
Одержувач: Руденко Ольга Володимирівна
