У селі Петрики Городищенського району – надзвичайна подія. Побилися дві жінки – бібліотекар Галина Щокань і староста села Наталя Гибало.
Мирити жінок приїздив голова громади
– Я 30 років працюю бібліотекарем, але такого керівника ще в нас не було, – каже Галина Вікторівна. – Нинішня сільська голова раніше працювала поштарем. Загітувала за себе все село. Обіцяла золоті гори. В листопаді стала вимагати від мене сценарій до дня села. Я здивувалася – ще пів року до свята, а з нас вимагають сценарій. Далі – більше. Весною наказала піти на кладовище й попалити там хмиз.
– Скидай труси, ледацюго, і гайда на кладовище, – кричала мене, коли бачила на вулиці. – Я від сорому мало крізь землю не провалилася. Це ж людина, яка представляє владу в селі! Словом, я не стрималася і запитала:
– Чого ти до мене чіпляєшся?
Все закінчилося гучною сваркою. Через ці образи я викликала поліцію. Приїхали двоє хлопців, поговорили, порадили бути розумнішою, хоча я тоді відчувала, що дійде до рукоприкладства. Далі пішли вимоги побілити пам’ятник. А днями вона знову увірвалася в будинок культури. Очевидно, з похмілля. Почала чіплятися до мене.
– Ти мене боїшся? – запитувала. – Перегородила дорогу до дверей. Почала відпускати єхидні жарти. Я не стрималася й послала її. У відповідь отримала удар в обличчя. Оце такий у нас керівник і така влада!
Староста Наталія Гибало каже, що причина бійки – поведінка бібліотекарки.
– Річ у тім, що будинок культури, як і бібліотека стоїть у нас для краси. В селі немає школи, дитсадка. Дітям нічим себе зайняти, а працівники будинку культури дурно отримують гроші, як звикли за часів СРСР. Я ще взимку почала просити їх підготувати сценарій до дня села. Зробити щось творче, нестандартне. Не так, як завжди, а пошукати вірші місцевих авторів, щось знайти з історії села. Словом, підійти до справи небуденно. У відповідь – саботаж. Правда, директор будинку культури адекватно відреагувала. Зрозуміла, що сільської ради немає, працівники скорочені, а кладовище й пам’ятник у селі треба доглядати. А Галина Вікторівна все сприймає в штики. Бо гроші їй платять із сільського бюджету, а на роботі вона числиться від відділу культури Городищенської РДА. Свято 9 травня я сама знімала й виставила у «Фейсбук». Було море відгуків від Києва до Італії. Люди казали ніби в селі побували.
Староста каже, що має свою версію бійки.
– Я прийшла взнати, яку роботу можуть зробити працівники будинку культури. У відповідь почула від Щокань: «А хто ти така?» Потім обклала мене матюччям. Я жива людина й не стрималася – ударила у відповідь.
Староста села каже, що так цю справу не залишить.
– Бібліотекар рік не працювала по п’ятницях. 90% жителів села ніколи не були в бібліотеці. Я зроблю опитування в селі про роботу бібліотеки і результати відвезу в район. Я не хочу виганяти бібліотекаря з роботи. Хочу, щоби вона працювала.
Петрики входять до Вільшанської громади. Сільський голова Вільшани Володимир Яровий каже, що пробував помирити жінок.
– Я був там учора. Бачу, що конфлікт виник на ґрунті особистих неприязних стосунків між ними. Просив помиритися й не виносити сміття з хати. Досі скарг ні на одну, ні на іншу не чув. Звісно, в роботі конфлікти й непорозуміння можуть бути. Жінкам треба переступити через власні амбіції й помиритися. Ніхто за них цього не зробить.
Колишній очільник села Анатолій Семиволос стверджує, що 20 років працював із бібліотекарями.
– Я не знаю, що сталося між Щокань і Гибало, але я із бібліотекарями ніяких проблем не мав. Хоч і працював 20 років.
У Петриках проживають трохи більше 600 жителів. Більшість із них – пенсіонери.
