Спостерігаючи за суспільним обговоренням земельної реформи, видно, як нервують сільгоспвиробники, які бояться лишитися без засобів виробництва, та будують ілюзії власники паїв, які хочуть поправити своє матеріальне становище. Один із таких у коментарі в соцмережі написав: «Продам пай, куплю дитині квартиру, машину, а на те, що залишиться, започаткую бізнес». Чим закінчиться земельна реформа і що принесе вона власникам земельних наділів, фермерам і сільгоспвиробникам, намагалася з'ясувати «Вечірка».
Що принесе черкащанам запровадження ринку сільськогосподарської землі?
Тарас Висоцький, заступник Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства:
— У суспільстві є консенсус, що жити так далі не можливо. Треба знімати мораторій і запроваджувати реформу. Ми говоримо про те, що покупцями землі можуть бути фізичні особи — громадяни України, юридичні особи, зареєстровані згідно з чинним законодавством в Україні, та держава і територіальні громади. Переконаний: має бути певне обмеження щодо кількості земель в одних руках, щоб у нас між власниками була конкуренція та не було монополії. Ми хочемо запровадити систему моніторингу, щоб всі операції купівлі-продажу реєструвалися, щоб власники українці-пайовики розуміли, яка вартість їх ресурсу, щоб ми бачили, хто купує, щоб суспільство мало можливість слідкувати за цими процесами, до яких принципово буде обмежено доступ фізосіб та капіталу з країни агресора. Так ми запроваджуємо земельну реформу та ринок землі в Україні, але я звертаюся до всіх землевласників: поспішати продавати землю не потрібно, адже це той ресурс, який буде тільки дорожчати.
Петро Панімаш, пенсіонер:
— Мені 82 роки, я хворий на рак і я хочу ще пожити. Усе, що маю, — це земля. Але я можу тільки здавати її в оренду. Щороку маю задовольнятися відсотком, який заплатить мені орендар. Якби я міг продати землю, то мав би гроші на лікування і може б отримав шанс на порятунок. Однак продавати пай за ті гроші, які зараз озвучують деякі експерти, я не буду. Сьогодні за оренду землі від сільгоспвиробника ми отримуємо від 5 до 12% від нормативно-грошової вартості. Навмисне цю оцінку зробили низькою, щоб селянам аграрії реальної ціни не платили. Боюсь, що і при продажі отакі нам ціни на землю повиставляють. От у німців 1 гектар коштує 10 тисяч євро, а у поляків 40 тисяч доларів, а в них земля гірша за нашу. Якби мені хто пропонував таку ціну за землю, як у Німеччині чи Польщі, то я б свій пай продав. Думаю, що дозволяти купувати землю абикому теж не можна. Її мають скуповувати територіальні громади або сільради, щоб та земля у власності громади залишалася, а вже тоді нехай громада і здає її в оренду. Кошти або безвідсоткові кредити громадам має гарантувати держава.
Олексій Душейко, співзасновник групи підприємств Корпорації «Дніпро»:
— В урядовому законопроєкті прописано, що суб’єктами купівлі землі можуть виступати юридичні особи, зареєстровані в України. Мені здається, необхідно деталізувати, що не лише зареєстровані, а й ті що працюють за законодавством України та кінцевими власниками яких є громадяни України. Іноземний капітал має у сотні та тисячі раз більше можливостей, ніж вітчизняний. Якщо ми це питання не деталізуємо, врешті іноземці викуплять українські землі. Окрім того, має бути визначено, що купувати землю можуть юрособи, які займаються сільським господарством протягом, скажімо, п’яти років. Це дозволить уникнути скуповування земель задля подальшого їх перепродажу. Стосовно переважного права орендаря, яке декларативно прописане у законопроєкті, і дозволяє першочерговий викуп землі. Хочеться побачити реальний механізм, як це право буде реалізуватися. Наприклад, чинному орендарю пропонувати протягом якогось часу викупити ділянку за визначену ціну. Якщо орендар цього не робить, тоді пай виставляти на вільні відкриті торги, де хто більше заплатить — той і власник.
Андрій Булатецький, адвокат із земельного права:
— Для мене законопроєкт на кількох сторінках після 17 років мораторію — це взагалі шок. Це рівень першокурсника, а не уряду. Коли я вперше прочитав цей законопроєкт, я уявив, як 10 голландців створюють 100 юридичних фірм в Україні. Беруть кредит у європейського банку під 2-3%, що українцям не доступно, і скуповують землю. Засаджують всю Україну тюльпанами — продають їх по всьому світу, а ми закуповуємо хліб за кордоном. Або Китай видає мільйону китайців кошти, засилає їх в Україну, ті отримують громадянство і купують нашу землю. Засаджують рисом, відправляють його у Китай, а ми імпортуємо хліб. Згідно законопроекту достатньо 7 осіб, щоб скупити всю землю в області і 200 осіб - по всій Україні!
Я прихильник зняття мораторію, однак до цього питання слід підійти обґрунтовано. Ми сьогодні спостерігаємо перехід від загальної заборони до загальної вседозволеності. Ми таке вже проходили 1991 року, коли люди отримали купони і ваучери, але власниками заводів та фабрик так і не стали. Натомість країна отримала з десяток олігархів.
Юлія Дубовик, голова Червонослобідської ОТГ:
- Податки, які сплачують сільгоспвиробники від оренди людських паїв, на сьогодні по суті формують бюджети ОТГ. У нас близько 10 сільгоспвиробників. Щороку вони сплачують власникам паїв від 4,5% до 10% від оцінки орендованої землі. 18% від загальної суми, яку вони заплатили пайовикам, виробники платять у якості податку з доходів фізичних осіб до бюджету. З цих 18% наша ОТГ отримує — 60%, а решта іде у державу. Відтак, цього року Червонослобідська громада планує отримати надходження близько 1,4 млн грн ПДФО від сплати власникам паїв та 2 млн грн від податку на землю. Окрім того, ми здаємо в оренду землі комунальної власності, за які цього року плануємо отримати понад 11 млн грн при відсотковій ставці 4,5%. Наступного року орендна плата зросте до 8%. Звичайно, якщо пайовики почнуть продавати свої наділи, то бюджет громади щоразу отримуватиме менше. Адже для того, щоб наповнювати бюджет, комунальної землі недостатньо.
Зрозуміло, що питання продажу землі дуже серйозне і важливе, адже воно стосується не тільки нашого добробуту, а й безпеки. Дозволити її концентрацію у великій кількості в одних руках — це фактично дозволити створювати по всій Україні маленькі «лугандони». Маючи 300-500 тисяч гектарів землі у власності та ситуацію певної слабкості влади, такі феодали можуть мати свої невеличкі армії, призначати охоронців прокурорами та радників головами обласних і районних адміністрацій. Сьогодні особливо фантазувати та прогнозувати і не доводиться, Черкащина вже мала керівників області та районів по суті призначених крупними сільгоспвиробниками-орендарями черкаської землі.
