За минулий рік кількість корів у Черкаській області скоротилася на 11%. А якщо взяти останні 20 років, то в три з половиною рази. Корова на селі стає рідкістю.
– Тримаю дві корови, – розповідає 55-річна Любов Калюжка із села Синьооківка Золотоніського району. – Загалом тримаю корови останні 28 років. Із них останні 15 років – безперервно. Головна проблема – нема де пасти. В нас і раніше пасовиська не було, а зараз розорали майже всі клаптики біля дороги. На село залишилося заледве 10 корів. Люди тримають, бо в селі роботи немає. То мусять якось виживати. За всі 15 років жодного разу не було пристойної ціни: або погана, або дуже погана. Мушу продавати на базарі або людям, які приходять по молоко до мене додому. Але на базарі в Золотоноші своя проблема – площа дуже мала – 6 на 6 метрів. Всі бажаючі, як би хотіли, то не вмістяться. Раніше продавали надворі, але тепер заборонили, бо під вікнами будинку. На недільному ринку взагалі немає місця під молочну продукцію. На ринку продаю трилітрову банку молока по 60 гривень. Сир та сметану продаю по 90 гривень за кілограм. Якщо покупець приходить додому, то молоко по 45. Це дуже мало. Бо 10-кілограмовий тюк сіна коштує 45 гривень. А мої корови з’їдають його за один раз. Взагалі годуємо їх чотири рази на день. А ще ж треба зробити дерті з пшениці, купити макухи, жому. Виручає, що в Золотоноші є завод із виробництва пива. То там купуємо яблучний жом та перероблений ячмінь. Усе возить чоловік своїм автомобілем.
Любов Василівна каже, що робочий день починає о 5 ранку.
– О 5 ранку встаю щодня. Взимку вечірню дійку починаємо о 21-ій годині. Влітку – взагалі о 23-ій. Держава нам ніяк не помагає. Що найбільше треба? Пристойна ціна й виконання обіцянок. Якогось разу пообіцяли компенсацію за теля. Але поки ми зібрали документи, то сказали, що вже грошей немає. Так нічого й не отримали. Було би добре, якби людям у селі, які тримають корів, зараховували трудовий стаж. Ми ж робимо корисну справу – годуємо людей справжнім продуктом, наробляємося гірше аніж на будь-якій роботі. Та ще й вважаємося безробітними.
– У Тальнівському районі молоко приймали завжди дешевше аніж у сусідів, – розповідає Юлія Петрівна із села Романівки Тальнівського району. – Не знаю, можливо тому, що тут маслозавод давно розібрали. Якщо корову годувати правильно, без добавок, то дуже важко вийти в прибуток. Бо пасти справді ніде. Старі пасовиська позаростали, нових немає і не намічається. Хорошу корову знайти важко. Бо можна купити, а вона даватиме три літри, ніби коза. Сам догляд дуже важкий і трудоємкий. Особливо у період вагітності. Плюс треба гарно випасати й слідкувати, щоби не переїдала. Бо може переїсти, почне дути й тварина загине.
Тетяна Ополонець із села Колодистого цієї ж громади тримає одну корову.
– Здаю щодня на Мокрокалигірський молокозавод 15-20 літрів молока. Раніше їздила на базар, а зараз не встигаю. Мокра Калигірка купує по 6 гривень за літр. Звісно, це дуже мало. Сітро в магазині коштує 25 гривень. А тут наробитися треба, грошей потратити. Ото одне добре, що зерно своє.
58-річна Світлана із села Летичівки Монастирищенської громади продає корову. Оголошення дала в місцеву газету.
– Залишилася сама без чоловіка. Дати раду корові самотужки не можу. Треба накосити сіна, привезти жому, щоденно доглядати. Машина жому коштує 6 тисяч. Молоко продаю по 40-50 гривень за трилітрову банку. Як продам корову, то більшої половини роботи позбудуся. Хоч трохи відпочину.
Молоко жирністю 2,5% в черкаських магазинах продають по 27-30 гривень за літр. Пачку масла можна купити за 45-60 гривень. Гарантії, що вона справді з молока, ніхто не дасть.
