Її спробують врятувати в суді
Колишній проректор Черкаського Національного університету, колишній міський голова й почесна громадянка Умані 74-річна Валентина Артюх зранку, 12 липня, автомобілем «Сузукі S-4» виїхала на перехрестя вулиць Митницької і Гоголя в обласному центрі. Рухалася зустрічною смугою в бік базару. Спочатку ударила сіру «Таврію».Не зупинилася й продовжила рух. На швидкості збила літню пенсіонерку, ударила «Ладу-дев’ятку», потрощила ще чотири автомобілі й, нарешті, зупинилася.
За годину після аварії поліцейські огороджують місце кольоровою стрічкою. На асфальті в кількох метрах одне від одного валяються білі босоніжки без каблука. Такі в народі кличуть «стариковськими». Ще за кілька метрів лежить накрита білим простирадлом літня жінка. Голови не видно. З-під простирадла виглядають босі ноги.
Просто посеред дороги стоїть «Сузукі» Валентини Артюх. В машині вм’ятини на капоті й вибите скло.На бампері авто – пакет із продуктами, що його несла вбита пенсіонерка. На асфальті – жмут фарбованого волосся. За кілька хвилин до цього власницю авто забрала поліція.
– Ми тільки почули крики людей і шалений рев, – розповідають жінки із стоматологічного кабінету, що поблизу місця аварії. – Вискочили й бачимо лежить жінка. Я зразу сказала, що вона мертва. Говорю дівчатам, що після такого крику труп має бути.
Поруч із автомобілем Артюх – синя лада-дев’ятка із військовими номерами.
– Хлопців покалічила, – продовжує жінка в медичному халаті. – Їх із машини рятувальники вирізали. Там руки, ноги й ребра потрощені.
– Коли вона їхала, машини розбігалися від неї в різні боки, як чорт від ладану, – розповідає свідок аварії пенсіонерка Валентина Григорівна. – Тільки чути було гуп-гуп-гуп. Коли її машина остановилася, водійка вискочила з неї і почала скидати волосся, що залишилися на капоті. Збігся народ. Якийсь дядько почав кричати:
– Тебе, суко, вбити мало. Щойно ти людину задавила!
А та не признається. Все кричить: «Це не я! Я не винувата!» Гналася з швидкістю так, мабуть кілометрів 100.
За словами очевидців, люди заблокували винуватицю аварії в машині й чекали на приїзд поліції.
– Поліцейські приїхали хвилинза 20. Захищали її так, ніби це якась свята – стверджує Валентина Григорівна. – А вона ж виривалася від них, тікала, фамілію свою не хотіла називати. Замість того, щоби пакувати її, дали телефон, дозволили подзвонити до дочки. Я її дочку знаю, вона завідувачка ендокринологічним відділенням обласної Ірина Бондарець.
– А… то все ясно! – обурюється чорнява жінка років 45-ти. – Я двох людей втратила в аваріях. І всюди поважні люди задіяні були. В Черкасах ще ніби по-совісті судять, а в Києві, як дійде до суду, то пиши пропало. Все гроші вирішують. І нікому нічого не докажеш. Цій Артюх зараз аналізи зроблять такі, як треба.
Біля автомобіля винуватиці аварії стоять кілька людей.
– Я вам скільки разів говорив не заходити сюди! – кричить на фотографа Ігоря Єфімова якийсь чоловік у цивільному. Поруч – черкаський журналіст Валерій Воротник. Валерій каже, що кричить експерт криміналіст. Далі коментує аварію
– Я думаю, що після удару об «Таврію» ця жінка втратила контроль над собою. Ймовірно, її затиснула подушка безпеки. Бачте, колеса не повертали. Не здивуюся, коли взнаю, що їх заклинило.
– Але ж по цій вулиці ніколи не гасають, – каже Ігор.
– Не думаю, що вона їхала так, як люди розповідають, – стверджує Валерій. – Хоча, якщо вибито скло і так вдушено всередину, то швидкість щонайменше мала бути 60 кілометрів за годину.
Тим часом патрульні поліцейські заходять у стоматологічний кабінет аби відібрати пояснення в медиків. Ті говорити відмовляються.
– Я побачила, як ви ставитеся до винуватиці аварії. Мабуть вже її додому відпустили, – кричать жінки.
– Хто вам таке сказав? – обурюються патрульні й ідуть геть.
– Насправді винуватиця була в стані афекту, – каже Анатолій Прис – начальник відділу інспекції особового складу поліції. – Жінка була абсолютно тверезою. Її повезли не в поліцію, а в лікарню. Нададуть допомогу, а тоді – в поліцію.
До поліцейського наближається жінка в червоній футболці років тридцяти.
– Мертва на вулиці вже лежить третю годину. Чого ви не подзвоните родичам? Хто цим має займатися.
– Родичам уже подзвонили із мобільного телефону потерпілої. А чого їх нема, я не знаю. Я за них відповідати не можу.
Валентина Артюх у молодості була директором Уманської швейної фабрики. Потім переїхала до Черкас. Очолювала обласне управління праці і соціального захисту. За правління Януковича працювала проректором із адміністративно-господарської частини Черкаського національного університету. Була активною прихильницею партії регіонів. Має двох доньок – Ірину й Тетяну й чотирьох онуків.
