У Монастирищі та прилеглих селах жителі скаржаться на їдкий дим, що не дає дихати. Кілька днів у селі Антоніна горить сміттєзвалище.
– Я вже не буду нікому скаржитися, – каже житель села Іван Нищик. – Жінка має астму. Лікується від неї в Монастирищенській лікарні. Я давав владі шанс вирішити питання цивілізовано. Однак дні минають за днями, а в селі нічого не міняється. В нас розташоване сміттєзвалище. Воно горить кілька днів і вдень, і вночі. Дочекаємося, коли закінчиться карантин, і перекриємо в’їзд на сміттєзвалище всім, хто вивозить непотріб. Потім перекриємо дорогу на Київ. Райське село перетворили на справжнісіньке пекло. Жінка без медикаментів кроку не може ступити. Щомісяця на ліки від астми витрачаю 500 гривень. Якщо влада не захищає нас, пенсіонерів, то ми мусимо захищати себе самі.
– Жити просто нестерпно, – бідкається монастирищанка Лідія Тафічук. – Я живу у місті майже під Антоніною. Сморід просто нестерпний. Це не якусь там травичку підпалили. Це звалище! Мало того, що карантин і дітей на вулицю не виведеш, так ще й хату не провітриш.
Іван Нищик підозрює, що сміття підпалюють самі працівники звалища.
– Там є кілька людей, які дивляться за порядком, – обурюється Іван Іванович. – На мою думку, саме вони й підпалюють. Сміття згоряє, а метал залишається. Колись приїздив до них сваритися, а метал складений у мішках стоїть, готовий до відправки.
Звалище належить Монастирищенській міській раді. Там на телефонні дзвінки не відповідають.
