Дві третини черкаських підприємців другий місяць не працюють через карантинні обмеження. Значна частина представників малого та середнього бізнесу закрилася та відправила своїх працівників у відпустки. Інші ж намагаються пристосуватися до нових умов – надають послуги онлайн або ж відчиняються по потребі клієнтів.
Сергій Куцан із Звенигородки продає побутову техніку. Своїх працівників відправив у відпустку. Гроші їм продовжує платити.
– Закрив магазин, як і всі, – каже Куцан. – На двері повісили номери телефонів, за якими клієнти можуть поцікавитися товаром. Якщо людям щось конче потрібно, домовляються на певний день і продавець приїжджає. Збираємо по 10 замовлень. До магазину впускаємо по одному. Комусь батарейки треба, в когось холодильник зламався. Так більшість магазинів працюють. Заробляю копійки. Відсотків 5 від того, що повинно бути. В кожного підприємця є запас грошей, на який він може жити кілька місяців. А от працівники – це велика біда. Своїм людям я мінімально по 5 тисяч даю із власної кишені. Не можу ж їх залишити без шматка хліба. Податки сплачую. Для малих підприємців відміна деяких фінансових зобов’язань нічого не вирішить. Для нас зараз не просто нуль прибутків, а мінус нуль. Якщо так буде й далі, я вийду з карантину з мінусом 100 тисяч гривень.
Ресторанний бізнес у Звенигородці фактично «заморожений». Підприємцю Володимиру Трубаєнку довелося роздати своїм працівникам усі продукти із холодильників.
– Виживання одне поки: закрилися й не працюємо, – розводить руками Трубаєнко. – Обіцяних пільг для бізнесменів я досі не бачу. За ліцензії, касовий апарат і далі плачу. Людей відправив у відпустку за власний рахунок. Віддав їм харчі з холодильників, аби не зіпсувалися. Перед самим карантином замовляв 2 бочки пива. Воно скисло. Вилив 3 тисячі гривень.
Кафе звенигородчанина працює в режимі «на виніс». Популярністю це не користується.
– У Звенигородці до 20 кафе-барів, – говорить чоловік. – Це не Черкаси, де є багато людей. Якщо приготувати комплексний обід, то шкура вичинки не варта. Треба платити кухарю за день роботи, за електроенергію, продукти. Значних замовлень немає. В людей немає зараз цікавості до якихось святкувань.
Відчутних втрат зазнає Євген Підцерковний з Ватутіного. Володіє невеликим магазином автозапчастин і товарів для риболовлі.
– Хоч держава й дозволила продавати запчастини до автомобілів, мій магазин закритий для відвідувань, – розказує Підцерковний. – Все у телефонному режимі. Стараємося не контактувати з клієнтами для їхньої та власної безпеки. Товари для рибалки заборонені до продажу. Хоча зараз багато хто поїхав у села і є певний попит на товар. Можна було б організувати продаж, дотримуючись санітарних норм. Дивно, що великим супермаркетам дозволено, а малим підприємцям перекрили кисень. Автозапчастини зараз менше купують. Людина раніше могла прийти, подивитися, розпитати про товар. В телефонному режимі значно рідше щось замовляють. Виторг упав на відсотків 70. Тримаюся поки на заощадженнях.
Перукар із Черкас Валентина каже, що доводиться працювати підпільно.
– На свій страх і ризик зачиняємося на роботі й працюємо. А як жити два місяці без грошей? Дітям їсти ж хочеться. Тому більшість перукарів домовляється із клієнтами по телефону. Хто має можливість працювати з дому – працює. Інші на свій страх і ризик ідуть на роботу.
За словами жінки, відміна деяких податків не сильно їй допомогла.
– Дійсно, один податок, за яким платила понад тисячу гривень щомісяця зараз скасували. Але залишився пенсійний збір, інші платежі. Добре, що власниця приміщення поки не вимагає гроші за оренду. Але прийшла платіжка за тепло. Причому, якщо за лютий я розумію, бо ще працювала, то за березень мені важко зрозуміти. Я сиділа на карантині, а за тепло мушу платити. Сусіди по приміщенню торгують будівельними матеріалами. Теж сидять на карантині, але отримали платіжку на 6 тисяч гривень.
Підприємець Микола торгує посудом.
– Майже повністю перевів торгівлю в онлайн, – бідкається. – Але це крихти, у порівнянні з тим, що мав до цього. Останні три роки економіка росла, люди перебирали, шукали, що подорожче. Зараз купують, можна сказати, предмети першої необхідності. Раніше прийшов у магазин, купив усе, що хоче, й поніс додому. А зараз отримуємо замовлення, пакуємо, веземо на «Нову Пошту», морочимося, тратимо бензин. А замовлень маємо заледве на 10% від нормального рівня. Краще вже взагалі закритися, аніж мати такий бізнес.
Від карантину постраждали і люди, які торгували на ринках.
– Викручуємося, як можемо, – розповідає Анатолій із Тального. Чоловік тримає корову. Раніше продавав молоко на міському ринку. – В основному переробляємо для себе. Масло робимо, чого раніше не робили, вчимося сири варити. Чекаємо, поки цей дурдом скінчиться. Не розумію, чого людям не дозволять продавати на ринках? Це ж свіже повітря! Бабки на базарі перекваліфікувалися на розсаду. Але тут не дуже розженешся, бо корова вимагає часу й роботи. Якщо карантин потримають ще місяць, то уявлення не маю, що робитиму.
Багато селян почали самотужки розвозити продукцію.
– Торгую домашніми молочними продуктами, – розповідає Ірина Богурина з села Гудзівка на Звенигородщині. – Зараз молоко повністю розпродую. Нещодавно 30 банок розвезла. Сир та сметану теж забирають дуже швидко. Маю постійно замовлення. Веземо додому до замовника. Працюємо у масках. Покупці теж їх завжди надягають. Та й сільські люди до нас підходять.
Голова профспілки підприємців Черкас “Солідарність” Ольга Ракова говорить, що зараз закрито 70% малого і значна частина великого бізнесу, не працюють навіть деякі виробники продукції.
