Останній перед Пасхою Страсний тиждень насичений рядом традицій та повір’їв, що з них дійсно від церкви, а що просто звичаї, які склалися не одним поколінням українців і які ми бережемо, аби передати нашим нащадкам. Розібратися в цьому «Вечірці» допоміг протидиякон Микола Михайленко Черкаської єпархії Української православної церкви.
- Як правильно казати: Пасха чи Великдень?
- Правильно казати Пасха або Світле Христове Воскресіння. Ісус Христос воскрес, як ми християни віримо, у неділю. Саме тому в російській мові є слово «воскресеньє», бо цього дня Господь воскрес. А Великдень, як сьогодні багато українців кажуть – це Великий день, так говорять люди.
Христос був звичайною людиною і Богом водночас. Після гріхопадіння Адама та Єви, всі люди народжуються грішні. Господь постраждав за нас, щоб ми мали можливість, наслідуючи його приклад, отримати вічне життя. Раніше за вченням церкви всі душі йшли до пекла, а після Воскресіння Христового люди отримали можливість потрапити до Царства небесного.
- Часто ми вважаємо себе вірянами лише через те, що дотримуємося певних релігійних традицій на Різдво, Великдень, однак більшість із нас не ходить до церкви та не молиться, або робить це вкрай рідко, то яку людину можна вважати такою, що вірує?
- Сьогодні в наш собор на недільне богослужіння приходить багато людей. У нас поміщається близько 10 тисяч черкащан. Люди розуміють, що треба йти до Бога, але яким чином, кожен вирішує сам. Можна вірити в Бога, в себе, у своїх дітей, батьків, свої сили, та по суті віра – це прояв Бога, це впевненість у тому, чого ще немає. Я знаю, що Господь є, але я не бачу його своїми тілесними очима, однак можу побачити душею і серцем. Відрадно, що зараз у центральній Україні ми помічаємо, що дедалі більше молоді повертається до Бога. Однак я хочу розрізнити поняття віри та релігії. Якщо подивитися на Західну Україну, там люди більш релігійні, вони дотримуються традицій. У нас цього менше, однак у душі черкащани – віруючі люди. Та я переконаний, що релігійність стимулює людину до праведного життя, дотримання церковних традицій — перший крок до справжньої віри, це допомагає нам знайти правильне розуміння віри.
- Останній тиждень перед Великоднем в українських господинь розписаний ледь не погодинно: у четвер – очистити себе і свій дім, розписати писанки; у п’ятницю – спекти паски; у суботу – зібрати кошик. Це традиції, що склалися поколіннями, чи цього нас учить церква? І що дійсно найважливіше в цей тиждень?
- Це традиції народні та набуті. Церква про це нічого не говорить. В Уставі є певні згадування про те, як пекти паску, однак сьогодні цього майже ніхто не дотримується. Останній тиждень перед Пасхою можна прибирати, займатися господарством, але вечір четверга, п’ятницю та суботу треба намагатися провести у тиші та молитві. Хоч на 10-20 відсотків у своєму житті зменшити суєту, клопоти, спілкування. У четвер треба помитися освяченою на Вербну неділю вербою, і вже чистим із добрими помислами та молитвою дійти до Воскресіння Христового. Але якщо згадаємо слова Іоана Златоуста: «ті, що постяться і ті, що не постилися, приступіть до таїнства Воскресіння Христового», - тобто Господь милостивий і він прийме усіх, не залежно від того як ви провели піст та Страсний тиждень.
- Кажуть, що господиня має мати окремий кошик, призначений виключно для освячення на Великдень, з яким вона не ходить на закупи та не використовує для інших потреб, чи так це?
- Більшість обрядів, пов’язаних із підготовкою до Великодня і яких так люблять дотримуватися наші жінки, створені людьми, а не продиктовані церквою. Вони передаються нам із покоління в покоління, а ми раніше були язичниками – вірили та поклонялися не одному богові, а багатьом. Тож для наших людей ці традиції важливі, вони люблять їх дотримуватися, однак нічого спільного із церквою вони не мають.
- Окрім продуктів, від яких відмовлялися під час посту, люди часто кладуть до кошика сіль, воду, хліб, хрін, у декого можна побачити й горілку – чи варто це робити?
- Традиційно несуть Паску та крашанки, а все інше не суттєво – це другорядне. Забороняється нести алкогольні напої. Буває приносять якісь шоколадки, цукерки, кетчупи, не традиційні речі – цього класти до кошика не варто. Коли люди приходять освятити скоромну їжу з кошиком о четвертій годині ранку, вони думають, що побували на святі Пасхи. Насправді ж вони на службі не були, а просто постояли біля храму освятили кошики й пішли. Буває, що навіть до храму вже приходять веселими, до того ходили у якісь розважальні заклади, то зрозуміло, що на цьому фоні вміст їхнього кошику питання вже другорядне.
- Буває, що на освячення люди приносять ключі від помешкань чи машин, гаманці, прикраси, ікони, думаючи, що після освячення речей, які символізують щось важливе, доля та удача буде прихильна до них, чи можна так чинити?
- Ми не можемо людині забороняти щось робити, але не бажано нести в церкву не характерні для цього свята речі. Для освячення ікон, хрестиків є свій обряд. Якщо священик вважає за потрібне, він може відмовити людині в освячені таких речей на Пасху. Ми не можемо заборонити людині чи різко відмовити. А може ця людина вперше прийшла до церкви та отакою своєю різкою реакцією ми просто відвернемо її від Бога та церкви.
- Часто Великдень перетворюється у нас на свято розкоші та надмірності: застілля, випивка, шашлики. Як маємо провести цей день?
- Цей день бажано провести в кругу сім’ї за сімейним столом, адже це зближення сім’ї, можливість поспілкуватися. Хто постував, має дуже обережно приступати до споживання скоромної їжі. Можна відпочити тим, хто був на нічному богослужінні. Святкове застілля розпочинають із паски. Це символічно. Слово «паска» єврейського походження і дослівно означає — «проходячи повз», тобто гріх пройшов повз нас завдяки Господу Ісусу Христу.
- Що робити з освяченою їжею, яку не з’їли, і яка вже не придатна до споживання? Що робити з лушпинням від писанок?
— Можна спалити, або ж закопати в землю, десь, де не багато людей ходить.
