Протягом березня цього року у Запоріжжі, Одесі і Харкові відбулися регіональні дискусії «Безпека журналістів: базовий стандарт вільних медіа».
Ось як про такий захід повідомив сайт НСЖУ: «Організатором дискусії виступила Харківська регіональна організація Національної спілки журналістів України. В рамках заходу відбулася презентація проектів Офісу Бюро Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ (м. Відень), а також спільних проектів ОБСЄ з Національною спілкою журналістів України». Нагадаємо, що спільний проект ОБСЄ з НСЖУ, а точніше Національної спілки журналістів України (НСЖУ) з Союзом журналістів Росії (СЖР) проходив у 2014-2017 роках під назвою «Две страны — одна профессия». «Діалог» країн відбувався під головуванням секретаря СЖР Надії Ажгіхіної, першого секретаря НСЖУ Сергія Томіленка, а до червня 2016 року і голови НМПУ Юрія Луканова. Критичних відгуків щодо цього проекту було чимало. В НМПУ різні погляди на співпрацю з СЖР стали одним з чинників проведення позачергового з`їзду і переобрання Юрія Луканова. В НСЖУ питання співпраці викликало бурхливі обговорення, але рішення ані «за» такий «діалог», ані «проти» так і не було прийнято. Так само без будь-якого схвалення керівних органів НСЖУ Сергієм Томіленком було прийнято рішення про проведення «регіональних дискусій» у Запоріжжі, Одесі і Харкові. І тут все як у «гібридній війні», чи то «гібридному мирі» - тема правильна, заходи регіональні потрібно проводити хоча б на виконання постанови КМУ №158, яка передбачає використання коштів державного бюджету за програмою «Фінансова підтримка творчих спілок у сфері засобів масової інформації, преси» для «здійснення заходів щодо захисту інтересів журналістів», і експерти міжнародні є: представник ОБСЄ, віце-президент Європейської Федерації Журналістів (ЄФЖ), але… Але віце-президент ЄФЖ – це та ж сама представниця Союзу журналістів Росії (СЖР) Надія Ажгіхіна. Тільки тепер це поїздки не до Відня, а східними і південними областями України, і тепер Надія Ажгіхіна вже не секретар СЖР, а віце-президент ЄФЖ – міжнародний експерт.
У серпні 2014 року була можлива спільна заява: «Національна спілка журналістів України та Незалежна медіа-профспілка України заявляють про неприпустимість проведення цьогорічних зборів Європейської Федерації Журналістів у Російській Федерації та закликають змінити місце проведення або бойкотувати цей захід. Ми засуджуємо дії Російської Федерації як держави-агресора, яка вперше з часів Другої світової війни здійснила анексію, порушивши територіальну цілісність суверенної держави». У 2014 році «обидві українські спілки розкритикували той проект заяви, який попередньо підготували європейські колеги, оскільки в ній гостро не засуджувалась агресія Росії щодо України і звинувачувалась українська влада в нерозслідуваннях злочинів проти журналістів на сході України». Тоді за закликом України і Польщі журналісти дев'яти країн світу бойкотували конференцію Європейської Федерації Журналістів (ЄФЖ) у Москві.
У січні 2017 року вже тільки Незалежна медіа-профспілка України (НМПУ) висловилася проти «рішення Адміністративного комітету (AdCom) щодо проведення наступного засідання Виконавчого комітету та загальних річних зборів Міжнародної Федерації Журналістів у Москві на пропозицію Союзу журналістів Росії». «Крім того, звертаємо увагу на те, що минулого та позаминулого років під час зустрічей представників МФЖ та українських і російських медіа-організацій на міжнародних майданчиках пропозиції від СЖР щодо проведення спільних заходів на території Росії вже надходили. Але тоді усі сторони дійшли згоди, що поки такі дії неможливі», - йдеться в заяві НМПУ.
НСЖУ це рішення не підтримала, адже з представником СЖР вже були заплановані спільні заходи. І от виникає запитання: навіщо? Навіщо за рахунок коштів з державного бюджету України, наданих обласним організаціям НСЖУ, або ж за рахунок коштів, що надійшли від оренди приміщень у будинку НСЖУ проводити заходи за участі представника СЖР? РФ є країною, яка показала успішні приклади боротьби з безкарністю злочинів проти журналістів? Про що може розказати міжнародний експерт від СЖР? Відповідь, на мою думку, очевидна. Більше того, з повідомлення на офіційному сайті СЖР за 5 квітня 2014 року відомо, що саме Надію Ажгіхіну СЖР відряджав до Києва для «перемовин»: «Секретарь Союза журналистов России (СЖР), вице-президент Европейской федерации журналистов Надежда Ажгихина в ближайшее время отправится в Киев для встречи с членами местного Союза журналистов и налаживания отношений и помощи российским журналистам, исполняющим свои профессиональные обязанности на территории Украины», - сообщил РИА Новости глава СЖР Всеволод Богданов. Глава СЖР также напомнил, что недавно из Крыма вернулся еще один секретарь Союза. «Там создается отделение СЖР», — пояснил он». Цей «ще один секретар» Ашот Джазоян. Майже рік тому, у травні 2016 року, НМПУ звернулась до Генеральної прокуратури з вимогою почати кримінальне провадження щодо секретаря СЖР Ашота Джазояна через його більш як 50 поїздок до Криму з порушенням законодавства України. Як розумієте, справи немає досі, а пан Ашот спокійно і далі відвідує Крим і Європу. НМПУ також звернулась і до СЖР із закликом: «не нарушать украинское законодательство и придерживаться взятых на себя международных обязательств». Відповідь була відвертою: «СЖР считает своим долгом напомнить зарубежным партнерам о том, что, в соответствии с законодательством Российской Федерации, Крым является субъектом РФ. В 2014 году в регионе был создан Союз журналистов Крыма, являющийся полноправным членом СЖР». Цей «повноправний член» утворився на базі Кримського осередку НСЖУ і тепер на міжнародних зустрічах і в листуванні з міжнародними організаціями запевняє, що на території Кримського півострова жодних порушень прав журналістів немає. А голова СЖР у коментарі щодо випадків кримінального переслідування журналістів у Криму заявив, що треба розрізняти тероризм і свободу слова.
Заяви СЖР щодо порушень «на Украине» завжди були відверті: у 2014 році «Союз журналистов России надеется, что все случаи ранений журналистов на Украине, в том числе и ранение журналиста Грэма Филлипса в Донбассе, будут расследованы, сообщила в понедельник РИА Новости секретарь СЖР Надежда Ажгихина». У 2015 році керівники СЖР та російських медіа зверталися до МФЖ, ЄФЖ, ОБСЄ, інших міжнародних організацій з закликом: «Таким образом, территория Украины становится все более опасным местом для работы и жизни журналистов. Призываем международную общественность должным образом отреагировать на вопиющее поведение официального Киева и добиться прекращения беспрецедентной кампании по дискриминации и преследованию СМИ в этой стране». У 2016 році «Вице-президент Европейской федерации журналистов, секретарь Союза журналистов России Надежда Ажгихина надеется, что международные профессиональные организации «скажут свое слово» по поводу санкций против руководителей российских СМИ, введенных украинскими властями, и ограничения будут в ближайшее время отменены. «Санкции против руководителей российских СМИ — это вызов основным принципам международного сотрудничества в медийной сфере. Мы надеемся, это решение будет изменено в ближайшее время», — сказала Ажгихина».
А ось свіжа заява СЖР від 01.02.2017: «Под обстрел в Донецке попали журналисты телеканала Life news, НТВ, RT и «Донецкого агентства новостей» (ДАН). Союз журналистов России выражает возмущение в связи с происходящими событиями в Донецке и обеспокоенность в отношении безопасности коллег, исполняющих свои служебные обязанности. Мы намерены следить за ситуацией и призываем правозащитные организации к реакции для предотвращения подобных инцидентов». І правозахисні організації «чують».
До прикладу, 4 квітня цього року в Києві проходить зустріч представників міжнародних журналістських та кількох українських громадських організацій (до питання «дискримінації ГО») з представниками влади, організована представництвом Ради Європи. Основна тема зустрічі – безпека журналістів. Безумовно, влада несе відповідальність за розслідування і навіть саму наявність злочинів проти журналістів у країні. Але чи на всій території України українська влада зараз може нести відповідальність? Рада Європи створила спеціальну Платформу, на якій журналістські організації розміщують повідомлення про випадки порушення прав журналістів з усієї Європи. Є там зафіксовані випадки і з України. «Згідно з підготовленими до круглого столу документами, предметом обговорення стануть випадки порушення прав журналістів в Україні, зафіксовані Платформою Ради Європи для захисту журналістів. У кейсі зареєстрованих прецедентів щодо України - 17 пунктів. Зокрема вбивства В'ячеслава Веремія, Олександра Кучинського, Олеся Бузини і Павла Шеремета, примусове закриття кримськотатарських ЗМІ, утримання Руслана Коцаби і Марії Варфоломеєвої, підпал телеканалу «Інтер», переслідування Миколи Семени, Наталі Кокоріної і Анни Андрієвської в Криму, побиття журналістів поліцією у Харкові, захоплення редакції у Волинській області, заборона мовлення телеканалу «Дождь», заборона в'їзду в Україну 38 європейським журналістам і блогерам, а також діяльність скандального сайту «Миротворець», - так повідомляють «Українські новини». Так, Крим — це Україна, але незаконно окупована РФ територія, тому фіксація переслідування кримських журналістів і ЗМІ як випадків порушення прав журналістів в Україні явно не відповідає дійсності.
І от, що дивно, на зустріч запрошено в.о. очільника НСЖУ Сергія Томіленка, який є співголовою діалогу «Две страны — одна профессия» разом з Надією Ажгіхіною та організовує вояжі цього представника Союзу журналістів Росії (СЖР) східними і південними областями України, а от представників НМПУ, яка займає критичну позицію щодо співпраці із СЖР та висловлює підтримку резолюцій Європарламенту щодо протидії пропаганді з боку Росії та ситуації з захистом прав людини на Кримському півострові, — ні. Так само, як і не запросили представників НСЖУ, які не підтримують співдружність НСЖУ та СЖР. Чому? Будуть ставити інші запитання чи інші акценти?
Але можливий і ще один «сценарій». Вже рік країни - члени ОБСЄ не можуть визначитися з кандидатурою нового представника зі свободи медіа. Призначення нового представника блокує РФ. У кулуарах з`їзду Міжнародної Федерації Журналістів (МФЖ) у червні минулого року всі сходилися на думці, що РФ хоче запобігти критиці, з одного боку, і використати можливості представника ОБСЄ для забезпечення роботи своїх медіа в Європі, з іншого, завдяки призначенню лояльного кандидата. Але на цього кандидата не погоджуються інші країни. Оскільки рішення в ОБСЄ приймаються консенсусом, то кандидатура представника лишається вакантною. Також окремі делегати стверджували, що можливість балотування на посаду представника ОБСЄ по свободі слова розглядає президент ЄФЖ. Але поки що РФ нікого не погодила. Повноваження колишнього керівника Дуні Міятович закінчилися 10 березня ц.р. І саме з березня почалися «регіональні дискусії», участь у яких Надія Ажгіхіна бере виключно як віце-президент ЄФЖ. Обговорюються питання безпеки, миру, співпраці молодих журналістів. Тобто створюється бекграунд міжнародного експерта. Ці поїздки за рахунок НСЖУ вкупі з необхідністю погодження РФ кандидатури представника ОБСЄ по свободі слова змусили мене подивитися Статут ЄФЖ. Пункти 31-32 Статуту ЄФЖ описують повноваження президента та віце-президента ЄФЖ, п. 32 вказує, що віце-президент заміняє президента, коли той не може виконувати обов`язки, причому у п. 31 вживається термін replace – «заміняє», але чітко і однозначно не уточнено - чи тимчасово віце-президент заміняє президента, чи заміняє до наступного з`їзду (раз на три роки), якщо президент йде з посади. Тобто якщо президент ЄФЖ йде з посади, наприклад, у зв`язку з обранням на посаду в ОБСЄ, то віце-президент виконує його обов`язки, наприклад, робить заяви про порушення прав RT у Великій Британії чи каналу Sputnik у Франції, не кажучи вже про «кричущі випадки «на Украине». До речі, на місце віце-президента комітет ЄФЖ обирає нового зі свого складу і за п. 33 Статуту повноваження комітету тривають до обрання нового складу комітету. А ще є запасні члени комітету, які заходять, якщо хтось вибуває. Таким запасним до комітету ЄФЖ від НМПУ у квітні 2016 року було обрано Юрія Луканова, який до червня 2016 року теж був співголовою діалогу «Две страны – одна профессия». Чи є у України, як і будь-якої іншої країни, заперечення щодо призначення керівника ЄФЖ? Ні! І бути не може. Але результати таких призначень і таких рокіровок зрозумілі наперед. У ФСБ два крила: якщо не обстріли, то «м`яка сила».
Тетяна Котюжинська, "День"