Дев’ятикласник Олександр Запорожець із Першої міської гімназії Черкас виграв всеукраїнську олімпіаду з хімії. Хлопець на 10 балів відірвався від найближчих переслідувачів. Це тим більше дивно, що Саша не є учнем спеціалізованої школи з поглибленим вивченням точних наук. Він гуманітарій.
Розмовляємо з Олександром у шкільній бібліотеці.
– Я вже двічі виграю загальноукраїнську олімпіаду з хімії, – каже. – Минулого року мав третій результат, але увійшов до трійки кращих. Вище мене були дві дівчини-близнючки з Києва зі спеціалізованої школи. Однак усім трьом журі присудило перше місце. Цього року моя перемога була абсолютною. Я відірвався на 10 балів від найближчого переслідувача.
Саша згадує, що любов до природничих наук та механіки привив йому дідусь. Він був інженером-механіком.
– З дитинства я вовтузився з батарейками, різноманітними двигунами, купував набори із примітивними хімічними дослідами. Мене дуже приваблювали зорі. Зараз не можу дочекатися, коли почну вивчати астрономію. Десь у сьомому класі знайшов свій дитячий набір із хімічними дослідами. Зацікавився. Почав уважніше слухати вчительку Ірину Анатоліївну. Тоді ж посів третє місце на міській олімпіаді з хімії. У восьмому класі почав займатися хімією предметно. Знаходив в інтернеті різноманітні досліди, проводив їх сам. Одного разу, правда, не розрахував і мало не спричинив пожежу, але все обійшлося. Хімія захоплювала мене все більше і я постійно самовдосконалювався в інтернеті. Дуже допомагала мені вчителька Ірина Анатоліївна Радько. На олімпіаді здивувало, що багато учнів попривозили із собою міні-бібліотеки хімічної літератури. Я ж не привіз нічого.
Після восьмого класу хлопець зрозумів, що надалі йому буде важко конкурувати із випускниками спеціалізованих фізико-математичних шкіл.
– Підготовку до 9 класу я розпочав ще влітку, – згадує. – Багато читав, експериментував. Переглядав ролики в Ютубі. Батьки найняли репетиторів, створили всі умови. Міську й обласну олімпіади виграв легко. Всеукраїнська складалася із двох частин – практичного завдання й теорії. Із практичного завдання я отримав 60 балів із 60 можливих. На теорії, правда, трохи недобрав. Важко було проводити складні математичні розрахунки, не маючи спеціалізованих знань. Бо якщо більшість моїх конкурентів проводять такі розрахунки ледь не щодня, то що говорити по мене? Адже маю два уроки хімії на тиждень. Однак перемогу святкував саме я, відірвавшись на 10 балів від найближчого переслідувача.
Як би там не було, але Саша не хоче залишати рідну школу.
– Тут навчалися мої дідусь і бабуся, моя мама, тьотя. І мама і тьотя дуже гарно знали англійську мову, й деякий час працювали вчителями цієї мови. Я теж розумію, що без англійської мови в сучасному світі нікуди не поткнешся. Тому, хоч і чую розмови про те, що мене можуть запросити в одну із провідних київських шкіл, не беру їх до уваги. Хочу навчатися саме тут. На початку року я багато пропускав через підготовку до олімпіади, але зараз надолужую згаяне. В перспективі хотів би вступити не до закордонного, а до українського вузу. Вважаю, що зараз в Україні створено абсолютно нормальні умови для підготовки студентів. Представники західних фірм активно запрошують наших студентів для навчання й роботи на Заході. Колись, можливо, і я туди поїду. Але вже тоді, коли закінчу аспірантуру чи докторантуру в Україні.
Прощаємося.
– Ти, мабуть, якийсь урок прогуляв, – запитую.
– Ага, – каже. – Якраз хімія була.
У коридорі зустрічаю директора школи Сергія Саєнка.
– Сашко – унікум. Що цікаво, мати й тітка теж такими були. Обидві – золоті медалістки. Боюся, якби Сашу не забрали в Київ після 9 класу.
Батько Олександра Запорожця – бізнесмен. Раніше працював інженером на черкаській ТЕЦ. Мати була вчителькою англійської, а зараз – військова.
