Із 10 грудня в Україні заборонене безкоштовне розповсюдження в магазинах, на ринках та інших сферах обслуговування оксорозкладних, надтонких та тонких пластикових пакетів. Україна стала 87 в списку країн, які обмежили або повністю відмовилися від використання пластикових пакетів. Для прикладу, кожен українець використовує приблизно 500 пластикових пакетів за рік. Українська поліетиленова реальність - це аж 5 мільйонів пакетів на рік. А період розкладання одного пакета становить у середньому 100-200 років.
72-річна черкащанка Валентина Іванівна Дмитренко, знаючи про зміни, у маркет 10 грудня іде зі своїми пакетами з-під хліба. У три пакуночки набирає мандарини, яблука і макарони. Поруч скуповується 69-річна Людмила Павлівна. Запитує, де та взяла такі пакунки. «Ви кмітлива! То і я зараз збігаю додому, поруч живу, і наберу своїх пакетів, чого його платить?». Перші дні заборони пластикових пакетів черкащани прожили по-різному: хто в похід у магазин зі своїми пакетами, хто з обуренням на касі, що за пакети, виявляється, треба платить, хтось змін навіть не помітив. Ціна пакунка від 10 грудня в маркетах коливалась від 3 копійок до 1,50 грн. Ясно одне – ми робимо перший, нехай і невпевнений крок до екосвідомості і це великий плюс.
Песимістом у плані ефективності впровадження акції, саме акції, називає себе завідувачка кафедри клітинної біології і методики викладання біологічних дисциплін, кандидат біологічних наук, доцент Тетяна Мельник, яка має чималий теоретичний і практичний досвід, адже вже багато років викладає таку дисципліну як стандартизація й сертифікація для студентів-екологів.
- Скільки у нас було мерів, а зараз вже і губернаторів, які починають свою діяльність із проєктів сміттєпереробних заводів, розповідаючи кожного разу про якихось інвесторів. Але все це лишається пустим дзвоном. Не можна промовляти «я», не наголосивши на «а». А ми почали з «я». Весь цивілізований світ починав із сортування сміття на рівні виконавчої й законодавчої влади, жорсткого контролю сортування. Роками впровадження сортування доводилось до автоматизму. А вже наступними етапом були пакети, які розкладаються. У Європі вартість пакету з рослинної сировини, а це 0,1 цента, вкладена у вартість товару. А поліетилен продовжує використовуватися, адже є його сортування й утилізація, – зазначає Тетяна Олександрівна.
Так, альтернативою пластику називають паперові пакети, однак на їх виробництво йде ліс, втричі більше енергії, в 100 разів більше води і забруднення – відтак навантаження на екологію ще більше. До того ж, вони втричі дорожчі. Покупці не готові платити більше. Як альтернатива, передбачається використання біорозкладних пакетів, що виготовляються з крохмалю або целюлози, багаторазові екосумки та мішечки, сітки.
Три роки тому екоактивістка, засновниця еко-бренду «Торбинки-мандаринки» Тетяна Кавальчук зрозуміла, що з шухляди для господарських речей випадає величезна купа пакетів і з цим треба щось робити. Почала шукати варіанти і знайшла, купивши еко-торбинки через Інтернет. Врешті зі шматка штори сама пошила перший еко-мішечок.
- Він досі живий, я ним користуюсь. Сипучі продукти в таку торбинку не купиш, тож я віддаю перевагу поліетилену, який потім здаю на переробку через мережу «Хімчистка KIMS». Рибу, м’ясо купувала у свої багаторазові пластикові контейнери. Якщо людина хоча б раз на місяць буде ходити в магазин із однією своєю торбинкою, це мінус сто пакетів на місяць. Сьогодні у моїй сумці завжди лежить паспорт, гаманець і екоторбинка. Великі закупи раз на тиждень робимо в полотняні шопери, які завжди лежать у авто, – ділиться своїм досвідом Тетяна Кавальчук.
Черкащанка вважає, що зміни проходитимуть важко, з притирками, цей закон робить перші кроки для споживачів і бізнесу, однак без комплексних рішень – виробник на етапі першого ланцюжка виробництва має думати, чи зможе споживач здати тару на переробку, адже повністю пакетики з обігу не зникнуть, це нереально.
Тетяна Кавальчук певна: поліетилен сам по собі не є поганим матеріалом, це багаторазової переробки матеріал, і є ланцюжлк збору і переробки. У Черкасах Вторресурси переробляли поліетилен на гранулу, з якої виготовляли цупку плівку для теплиць. Але в них завжди була проблема з сировиною. Мережі збору й системи стимулювання немає.
Біорозкладані пакети з кукурудзи на 5, 7 і 10 кг пропонують як альтернативу в супермаркетах Черкас. Коштують вони 5, 6 і 7 грн. Пластикові пакети на залишках допродавались. Товар можна складати в багаторазові картонні еко-бокси з двома ручками, які є на касах, паперові пакети та господарські сумки. У деяких супермаркетах продавці відкрито закликали купувати пакети, аргументуючи: «У нас бабусі розхватали їх усі, навіть дорогі, за півдня, беріть, поки є, запасайтесь!».
- Ми ніколи не відмовляли покупцям, які приходили до маркету зі своєю тарою. Навіть на касі дякуємо таким екосвідомим покупцям. Крім того, купуючи каву у свою тару, ви отримуєте мінус дві гривні в ціні. Якщо ви користуєтесь еко-пакетами, на власний рахунок приходитимуть бонусні бали. У відділі гастрономії вже років чотири товар запаковують у папір, – розповіла керуюча одного з маркетів Черкас.
Тетяна Мельник вважає, що через те, що пакети стануть платними, дещо знизиться їх споживання, а проблема лишиться на тому ж рівні. Така система відмови від пакетів не спрацювала в Грузії, де три роки тому, як і в Україні, була введена відмова від пакетів. Не пройшло і року, як повернулись до поліетиленових пакетів. Вони знов безкоштовні, і як літали, так і літають по Тбілісі.
Черкащанка Юлія Баранько не називає свою родину на 100% екосвідомою, бо в сучасних умовах то було б надто складно. Але уже років шість її родина намагається мінімізувати шкоду для екології, контролюючи «рефлекс кидати все в одне відро» й сортуючи сміття: макулатуру, бляшанки, пластик, скло та все інше, здаючи батарейки, віддаючи перевагу еко френдлі побутовій хімії та екологічному пакуванню.
Юлія певна: новий закон заборони пакетів у сучасному суспільстві виглядає типу «вміла готувати, та не вміла подавати».
- З одного боку він не те, що на часі, а відстав років так на 10. Такий метод недієвий від слова взагалі. Було б логічно, якби поряд із платним поліетиленовим пакетом лежав безкоштовний еко-аналог. А так… Я не бачу сенсу й користі для екології від платних пакетиків… Мінімальна зручність із пакетиком дорівнює життю серед тисяч тон сміття, – певна Юлія Баранько.
Ідеальним результативним сценарієм могла б бути повна заборона продажу, роздачі тощо шкідливого пакування, достойна екологічна альтернатива на кшталт державних програм для вітчизняних виробників екопакування, стимулювання бізнесу за використання екопакування, доступна та проста утилізація, можливо, з бонусами).
Юлія зізнається: значно складніше з утилізацією. Раніше користувалися послугами компанії, співробітники якої приїздили додому й забирали відсортоване в спеціальні контейнери сміття. На жаль, ця компанія припинила свою роботу в Черкасах, бо надто малі об’єми. Тому зараз ми розраховуємо на добросовісність наших комунальних служб і викидаємо сміття у відповідні контейнери на смітнику.
- Щодо використання пакетів, учені вже порахували, що при виробництві та догляді за так званою екоторбинкою екологія отримує шкоду, бо це - вирощування та збір бавовни, її переробка, витрати води, фарбування, затрати електроенергії тощо. Паперові пакети для пакування продуктів в 90% з середини проклеєні поліетиленом. Маємо той же поліетилен плюс нерозумна витрата деревини плюс проблеми з утилізацією, адже таке в макулатуру не приймають.
Ідеальною альтернативою, на думку Юлії, є так звані «зелені пакети» з крохмалю, кукурудзи, опалого листя, яким вона й віддає перевагу.
Для екоактивістки, власниці ТОВ ,, Юлвіт груп ЛТД, координаторки в Черкасах та області Всеукріїнської ГО,, Let’s do it, Ukraine! Ганни Сквирі і її рідних сортування сміття – це спосіб життя, а для дітей – така собі гра з новими рівнями: а що ж буде далі?
- Коли вводять такі реформи, говорять, що добудували завод. Тому, можливо, це реформа з підготовленими під неї потужностями, можливо, це натиск позичальників чергового грошового траншу нашій країні. Одне варто розуміти: цього не досить, щоб змінити ситуацію з полігонами, мегазасміченістю нашої країни та рівнем екосвідомості громадян. Ще багато треба прийняти законопроектів. Є досвід інших країн і його треба впроваджувати, – висловлює свою думку Ганна Сквиря.
Юлія Баранько – дещо оптимістичніша, адже певна, що це цей закон показує одну важливу штуку – ми зробили перший крок до екосвідомості. Нехай, значно відставши від світу, нехай примусово, але все ж зробили. Далі, впевнена черкащанка, буде краще і це дає надію, що наші майбутні онуки житимуть на більш-менш чистій планеті.
