Наша землячка, жителька Гельмязева, що на Золотоніщині, Оксана Юрченко стала учасницею економічного експерименту спецпроєкту ТСН «Чому бідні». Мета експерименту — з’ясувати, чи почнуть змінюватись українці, якщо їм роздати гроші просто так. Профінансувати експеримент погодився інвестор Василь Хмельницький, хоча не дуже вірив, що гроші задарма можуть змінити людину. 8000 гривень щомісяця — такий базовий дохід, виходячи з середньої зарплати в Україні, не рахуючи Києва. Тепер спостерігають, чи зможуть гроші задарма змінити одну українську долю. Експеримент триватиме до березня 2021 року.
«У що ти вляпалась? У тебе і хату заберуть, і тебе заберуть… у рабство»
42-річна Оксана Юрченко народилась і жила в Гельмязеві, однак 18 років проживала в Києві. Одна виховує двох синів. Старший – уже самостійний, проживає в Києві, менший, п’ятирічний, — біля Оксани. Життєві обставини склались так, що п’ять років тому довелось повернутись до рідної Золотоніщини. Народився менший син. Але з чоловіком не склалась.
- Йду я якось та й думаю собі: таке щось хочеться сотворить, щоб про мене почули або побачили мене по телевізору. І тут маю запрошення на участь в проєкті. Я ж не з тих, хто роздумує. Звичайно, погодилась. Прийшла, а баба (тітка Оксани, з якою вона нині проживає – редакція ВЧ) кричить: «Та в нас субсидію заберуть». Ой, рятуйте мою душу… Навіщо та субсидія? Давай рухатися далі. Я хочу в телевізор попасти. Я про гроші не думала взагалі.
Перші вісім тисяч Оксана отримала з рук Василя Хмельницького. Він особисто приїхав у село і сказав: «Якщо ви зробите супер-кондитерську фабрику й станете мільйонером, буду за вас радий. А якщо ви нічого не робитимете й лежатимете на дивані, я теж буду радий».
Та лежати на дивані – це не про Оксану Юрченко. - Коли ми отримали пропозицію, на участь у цьому проекті, було три претендентки, і всі – одинокі мами без фінансової підтримки. Наша мета — не допомогти їм у фінансовому плані, а в тому, аби ці кошти не розтратились за день, а допомогли стати на ноги, — розповіла сільський голова Гельмязева Людмила Могила. – З трьох претенденток зупинились на Оксані, бо вона єдина мотивована до діяльності, має ідеї. Перші дві на запитання, куди витратять гроші, відповідали так: «О, якраз плитку в дворі положу, або «накуплю речей». І тільки Оксана відповіла: «Перероблю літню кухню, аби мати можливість пекти торти, тістечка й пиріжки. Все, сумнівів не було.
За словами Оксани, звістку про її участь односельці сприйняли по-різному.
- Як мені вже дали ці вісім тисяч і показали по телевізору, мені казали: «Оксано, у що ти вляпалась? Та в тебе і ці гроші, і хату, й машину заберуть. І мене заберуть… у рабство… — сміється Оксана.
«Із вулиці взяли в кухарі – повірили мені»
Усі гроші до копійки Оксана вкладає в покращення умов роботи: відремонтувала літню кухню, придбала плиту. У планах – купівля холодильника, ще однієї кращої духової шафи й холодильної вітрини в магазин, а коштує вона до 20000 грн, адже вірить, що зможе орендувати в магазині площу під кондитерку. Жодної копійки жінка не витратила на себе.
- Я все життя мріяла бути кухарем. Я з восьми років вела зошит, куди записувала рецепти. Мама в мене дуже смачно готувала. І я їй дякую, що навчила й мене цьому кулінарному мистецтву. У мене ж тільки 11 класів за плечима. Але мама – інвалід другої групи, батько пішов із сім’ї і нас лишилось двоє: брату – сім років, мені – десять, жили на одну материну пенсію. Після школи поїхала до батька в Київ, там вийшла заміж, народила старшого сина. І, як кажуть, із вулиці мене взяли кухарем. Мені повірили. Працювала я і в УБОЗі біля Володимирського ринку, і в Оперному театрі Тараса Шевченка, в Інституті міжнародних відносин, Апеляційному суді…
Оксана звільнилась із роботи – два роки працювала продавцем у сільмазі й почала випікати на замовлення торти, тістечка, пиріжки й реалізовувати на ринку. Випікає по вісім тортів загальною вагою до 40 кг. Усі зароблені кошти вона вкладає, як і планувала, в омріяний кондитерський цех.
- Цей проєкт сприяє розвитку підприємницької діяльності, і, за успішної його реалізації й самостійного існування наповнюватиме місцевий бюджет, ми дуже на це сподіваємось, -- вірить в успіх Оксани і всіляко підтримує її Людмила Могила. Хто як не ми, повинні підтримувати її?
Але як годиться, заздрісників вистачає.
- Як тільки мне не називали. І халявниця я, і коханка інвестора. Моя найближча подруга після виходу сюжету про мене назвала мене «шалявниця». Я знаю, яка є. А те, що про мене люди думають і кажуть – це їх особисте. Скільки людей – скільки думок… Я крокую далі, бо не маю часу на образи, - сильна характером Оксана Юрченко впевнено йде до мети.
Вона зізнається, що базовий дохід у 8 тисяч дав їй впевненість — якщо навіть не буде клієнтів, вона матиме за що жити. У Оксани вже є помічниця – сусідська дівчина.
- Якось мені довелось поїхати до Львова, а замовлень же ніхто не відміняв. Так сусідка, з дозволу мами, звичайно, бо неповнолітня, всю мою роботу переробила. Заплатила їй 300 гривень. Дуже толкова дівчина, - говорить Оксана.
Жінка зізнається, що як працювала до участі в проєкті, так і працює. Змін у житті не відчула. Єдине – впізнають на базарі.
- До мене на базарі підійшла жінка і сказала: «Оксаночка, я за тебе така рада. Бо ти показала, що без чоловіка таки прожить можна».
Рік наша землячка отримуватиме 8 тисяч гривень. Мотивована до успіху, ініціативна Оксана Юрченко– оптимістка, тому вірить – її мрія відкрити кондитерський цех реалізується.
Коментар до теми:
Василь Хмельницький — засновник холдингової компанії UFuture, фонду K.Fund і творець інноваційних парків UNIT.City в Києві та Харкові.
- Журналістка 1+1 Тетяна Штан умовила мене на початку року взяти участь у соціальному експерименті щодо базового доходу: виділяти щомісяця «дармові» 8 тисяч гривень (розмір середньої зарплати) людині, яку обере редакція. Зізнаюся – я проти видачі коштів за принципом дати рибу, а не вудку. І не дуже то й вірив в ідею базового доходу, з якою вже давно експериментують розвинуті країни. Але у цьому сюжеті ви зможете побачити, як несподівана інвестиція в людину з правильним мисленням і планами може змінити її життя. Оксана з Черкаської області навіть під час карантину змогла зробити ремонт і розгорнути власне виробництво кондитерських виробів, про що вона давно мріяла. І я радий, що у неї все вийшло. Але для розширення раджу підучитися, щоб перейти на новий рівень, і заробляти більше. Позитивно змінюючи людей, ми робимо нашу країну і світ кращими. Для цього потрібно зовсім небагато, — написав на своїй сторінці у соцмережі Василь Хмельницький.
